До стокроти

До стокроти.Безщасна квітко польова!В лиху годину зустріваТебе мій плуг і загинеш ти.Чи міг же я

Від леміша тебе спасти,Красо моя?

Не будуть жваві мотилїТепер, на ранїшній зорі,В росї купаючись живій,Тебе хитать,Коли злетять ся — день новийГуртом витать.

Дощ над тобою поливав,Північний вітер завивав;Грозою хмара перейшла,Спинив ся грім, —Ти потихеньку розцьвілаНа диво всїм.

Від спек, від бур свої квіткиУкриють в затишку садки;Деж сиротї знайти кутокПосеред піль?Хиба повіє холодок,Сховає шпиль.

З трави ти виткнулась на сьвіт;Як снїг блищав твій нїжний цьвіт;Всьміхалось сонечко тобі;Рости-б, так нї;Мій плуг підтяв — ти мреш в журбі,Не жаль менї.

Отак і квітонька села:Біди не знаючи, рослаГолубка-дївчина, як ось —На веснї лїт,Де лихо нагле не взялось,Побило цьвіт.

Така-ж і доленька сьпівця:Швиряють хвилї скрізь пловця,Обвисне тьма, не видно зір;А він женеХиткий свій човен, поки вирНе заплисне.

Так добрий не втече від злих:Працює з малечок малих,Не скажеш, щоб „сякий-такий“,А сльози ллє…Не тут для праведних покій,А в небі є !

Журюсь… А може вже чергаДавно й на мене пристига,Життє — не счуєш ся й коли —Плуг відбере,І все замовкне в царстві мли,На вік замре!