Русалка

„Породила мене матиВ високих палатах,Та й понесла серед-ночіУ Дніпрі скупати.Купаючи, розмовлялаЗо мною, малою:— „Пливи, пливи, моя доню,Дніпром за водою.Та випливи русалкоюЗавтра серед-ночі;А я вийду гуляти з ним,А ти й залоскочеш.Залоскочи, мов серце,Нехай не смієтьсяНадо мною, молодою;Нехай пьє-упьєтьсяНе моїми кров-слёзами —Синёю водоюДніпровою. Нехай собіГуляє з дочкою.Пливи ж, моя єдиная!Хвилі мої, хвилі,Привітайте русалоньку!...“ —Та й заголосила,Та й побігла. А я собіПлила за водою,Поки сестри не зостріли,Не взяли з собою.Уже з тиждень, як росту я,З сестрами гуляюО-півночі, та з будинкуБатька виглядаю.А може, вже поєдналасьЗ паном у палатах;Може, знову роскошуєМоя грішна мати.“Та й замовкла русалочка,В Дніпро поринула,Мов плиточка; а лозинаТихо похитнулась.Вийшла мати погуляти —Не спиться в палатах ;Пана Яна нема дома,Ні з ким розмовляти.А як прийшла до берега,То й дочку згадала,І згадала, як купалаІ як примовляла;Та й байдуже... Пішла собіУ палати спати;Та не дійшла: довелосяВ Дніпрі ночувати.І не счулась, як зуспілиДніпрові дівчата.Та до неї: ухопили,Та й ну з нею гратись.Радісінькі, що піймали, —Грались, лоскотали,Поки в вершу не запхали;Та й зареготались.Одна тілько русалонькаНе зареготалась.