Якось-то йду я у-ночі

Якось-то йду я у-ночіПо-над Невою. Та йдучиМіркую сам-таки з собою:„Як-би то... думаю... як-биНе похилилися раби...То не стояло б над НевоюОціх осквернбнних палат!Була б сестра і був би брат;А то... нема тепер нічого...Ні Бога навіть, ні пів-Бога.Псарі з псарятами царять,А ми дотепні доїзжачіХортів годуємо та плачем!...“От-так то я собі в-ночі,По-над Невою ідучиГарненько думав, і не бачу,Що з того боку, мов із ямиОчима лупа кошеня:А то два лихтаря горятьКоло апостольської брами!Я схаменувся, осінивсьСвятим хрестом і тричи плюнув,Та й знову думать заходивсьПро те-ж таки, що й перше думав.13 Ноября 1860 р. С. Петербургъ.