І виріс я на чужині

І виріс я на чужині,І сивію в чужому краї;То одинокому меніЗдається, кращого немаєНічого в Бога, як Дніпро,Та наша славная Країна.Аж бачу — там тілько добро,Де нас нема. В лиху годину,Якось недавно довелосьМені заїхать в Україну,У те найкращеє село,У те, де мати повивалаМене малого і в-ночіНа свічку Богу заробляла,Поклони тяжкиї бьючи;Пречистій ставила, молила,Щоб доля добрая любилаЇї дитину... Добре, мамо,Що ти зарані спать лягла,А то б ти Бога проклялаЗа мій талан.Аж страх поганоУ тім хорошому селі;Чорнійше чорної землі,Блукають люде; повсихалиСади зелені; погнилиБіленькі хати, повалялись;Стави буръяном поросли.Село неначе погоріло,Неначе люде подуріли, —Німі на панщину ідутьІ діточок своїх ведуть...І я, заплакавши, назадПоїхав знову на чужину.І не в однім оттім селі,А скрізь на славній УкраїніЛюдей у ярма запряглиПани лукаві... Гинуть, гинутьУ ярмах лицарські сини...А препоганиї паниЖидам, братам своїм хорошим.Остатні продають штани...Погано, дуже, страх поганоВ оцій пустині пропадать;А ще поганше на УкрайніДивитись, плакать і — мовчать.А як не бачиш того лиха.То скрізь здається любо-тихоІ на Україні добро.Між горами старий Дніпро,Неначе в молоці дитина,Красується, любуєтьсяНа всю Україну;А по-над ним зеленіютьШирокиї села;А у селах у веселихІ люде веселі.Воно б може так і сталось,Як-би не осталосьСліду панського в Украйні!...