Нас омертвячив сон страшний…

Нас омертвячив сон страшний,Спав Брут, та не прогавив рана,А яко римлянин справжнийЗарізав Цезаря-тирана.Ми — шваби, куримо табак;У всіх своя питома слава, —І в нас звичайно — рідний смак:Чи є над наші кльоци страва?Ми — німці: добрість та снага;Спимо здоровим сном ростини;Нас мучить з прокиду жага…Але не княжої кровини.Ми певні звіку, як дубиТа липи, — гордість наша тута;Чи можна ж серед нас хоч биЗнайти однісінького Брута?Та й те… Завважте-бо таки:Ну, де нам цезарів набрати?В нас є солодкі пиріжки,Але про цезарів не знати.Ми маєм тридцять шість владик(Ще, богу дякувать, не дуже!),На кожнім світить молодик, —Про іди марцеві байдуже!Ми їх батьками зовемо,А край — народною красою,Що весь підліг під те ярмо, —Капусту ж любим з ковбасою.Всяк бриль лама перед старим:Німеччина — побожна дітська,А не який розпусний РимЧи та калюжа злодійницька!