Сон невольника

Сон невольника.Він заснув, кукурудзу жнучи,Не зважав на пекельну жару:Як упав із серпом у руцї,Так і спить головою в пилу;Весь розхріставсь, — і в снї отомуРідний край увижав ся йому.

Тихо Нїгер котивсь по піску…Він царем собі знов похожавПопід пальмами там в холодку,Поглядаючи, зір розважав:Каравани спускали ся з гір,І дзвенїв їх брязкучий убір.

Знов він бачив свій давнїй куток,Знов дививсь на дружину свою,Обіймав своїх любих дїток,Раював наче справдї в раю,

І сльозинка з очий потекла,Огнем щоки крізь сон опекла.

На баскому конї він гасав,Тільки посвист летить зпід ноги;Збрую злотом, сріблом украшав,Перешкоди не знав навкруги,А шаблюка висить, поганя,Опустившись на боки, коня.

За ключами червоних гусийВін носив ся по луках у слїд,З ранних ранків до пізних ночий,Де зелений росте тимаринд;Показали ся кафрів хатки,Океан заманїв здалеки.

Серед ночі лев страшно ричав,Завивала гієна; з болотДонеслось, — очерет затріщав, —То по йому бродив бегемот;В сонних мріях кругом все гуло,Так, немов бойовище було.

Про свободу сьпівали лїси,Бурі вістку ту всюди несли —Визволення сьвяті голосиВсїм, що рабства кормигу тягли;Він здрігнув ся, легенько зітхнув,Усьміхнувсь і на віки заснув.

Він не чув більш нї спеки, нї мук,Він не чув, як по спинї гулявЗ усїх сил володарський канчук,Бо кайдани життя перервав,Ставши вільним: на ниві самийТруп валяв ся бездушно нїмий.