Каін
Traducido del inglés por Юрій Корецький
Трагедії
Адам.О боже вічний! Неосяжний! Мудрий!Ти тьму над прірвою єдиним словомУ світло над водою обернув!Єгово, світло знову йде, хвала!
Єва.Ти день назвав, о боже, роз'єднавВід ночі ранок, доти неподільні,Від хвилі хвилю відділив, нарікЧастину діл твоїх небесна твердь, — хвала!
Авель.О боже, що назвав стихії: землю,Вогонь, повітря, воду, сотворивСвіти, що сяйво й тінь землі дарують,І дав земним істотам насолодуТебе і світ любити, о хвала!
Ада.О боже! Вічний! Батьку всіх речей!Ти сотворив прекрасні ці істоти,Щоб їх любили більш за все, крім тебе.Прийми любов мою! Хвала! Хвала!
Зілла.Ти все любив, творив, благословляв,О боже! Та вповзти дозволив зміюІ вигнав батька з раю…БорониВід зла нового нас! Хвала! Хвала!
Адам.Чом, Каіне, мій первістку, мовчиш?
Каін.Казати що?
Адам.Молись.
Каін.То ж ви молились?
Адам.Молились, ревно.
Каін.Й досить гучно. ЯВас чув.
Адам.Почує, вірю, й бог.
Авель.Амінь!
Адам.Але, найстарший мій, ти все мовчиш?
Каін.Мені мовчати краще.
Адам.То ж чому?Каін.Нема про що просити.
Адам.Дякуй!
Каін.Ні.
Адам.Та ти живеш?
Каін.Та я помру?
Єва.О горе!Впадуть плоди заказаного древа.
Адам.І знову нам зібрати їх. О боже,Чом посадив ти дерево знання?
Каін.Чом з дерева життя плоди не рвали?Могли б ви зневажати бога.
Адам.Сине,Не богохульствуй: змій так мовив.
Каін.Що ж?Змій правду мовив: дерево знанняБуло; і дерево життя було;Знання — добро й життя — добро; то якВони обидва можуть стати злом?
Єва.Мій хлопче! Так і я казала, грішна,Перед твоїм народженням. НехайСвою біду в твоїй я не побачу.Спокутувала я. То хай теперЯ не побачу, як моя дитинаЗа муром Ра́ю в ті впаде тенета,Що і в Раю́ батьків її згубили.Задовольнися тим, що є. Коли бМи так робили, був би ти спокійний.
Адам.Ми помолились, а тепер ходімоВсяк до своєї праці — не важкої,Хоч і корисної, — земля бо юнаПлоди дарує щедро.
Єва.Сину мій,Глянь — батько твій бадьорий і смиренний;Роби, як він.
Виходять Адам і Єва.Зілла.Не хочеш ти, мій брате?
Авель.Чому чоло ти завжди хмуриш? ЦимНічого не здобудеш, лиш накличешГнів Вічного.
Ада.Улюблений мій Каін,Ти і на мене злий?
Каін.Ні, Ада, ні!На самоті я хочу перебути.На серці тяжко, Авель: це мине.Іди вперед — і я прийду невдовзі.Ви, сестри, не баріться. Я не можуНечемністю зустріти вашу ніжність:Я згодом теж піду.
Ада.А якщо ні,Прийду я за тобою.Авель.Божий мирТвоїй душі, мій брате!
Виходять Авель, Зілла і Ада.Каін (сам).Так оце —Життя?… Працюй! А нащо працювати?…Бо батько мій в Едемі не лишився?Чи ж винен я? Не був ще я на світі.Я народитися не прагнув. НавітьСвого буття я не люблю. ЧомуПіддався змію й жінці він? Піддавшись,Чому страждає? В чому гріх його?Чи не для нього дерево садили?Як ні, — чому зросло воно принаднеТак близько батька? Відповідь єдинаУ них на всі питання: «Божа воля,А він благий». Хто знає це? ХібаВсевладний означав всеблагий?Я знаю лиш плоди. Вони гіркі,їх мушу їсти за чужі гріхи…Хто це такий? Немов би ангел він,Але суворіший, смутніший виглядУ нього, ніж у них. Чому тремчу?Пощо його боятись більше духів,Які вогненними мечами машутьПри брамі, де я часто зупиняюсьУ присмерку, щоб глянути на сад,За правом спадщини мені належний,Поки не вкриє ніч запретних мурівІ з ними разом тих дерев безсмертних,Що високо здійнялись над зубцями,Де херувими — вартові стоять?Я не тікав од ангелів вогненних,Чому ж тремтіти маю перед цим?Здається, він могутніший від нихІ гарний, хоч і не такий прекрасний,Як був, чи міг би бути: смуток начеЗ його безсмертям нерозлучний. Як?І не людина може сумувати?Іде він.
Входить Люцифер.Люцифер.Смертний!
Каін.Дух, ти хто такий?
Люцифер.Володар духів.
Каін.І, лишивши духів, Зійшов до праха?
Люцифер.Знаю я, що мислитьПрах. І йому я співчуваю.
Каін.Як?Думки мої ти знаєш?
Люцифер.То думкиВсіх вартих думання. Безсмертна часткаТо промовляє в вас.
Каін.Безсмертна частка?Це не відкрито нам: безумство батькаПозбавило нас Дерева Життя,А нетерпляча мати надто раноЗірвала плід знання; і плід цей — смерть!
Люцифер.Тобі збрехали: житимеш.
Каін.Живу.Та тільки, щоб умерти. Й живучи,Не бачу, чим жахлива смерть. ЛишеЯкесь природжене бажання жити,Інстинкт огидний, хоч непереборний,Ненавиджу його, як зневажаюСебе, та неспроможний подолати.Отак живу. Якби не жити зовсім!
Люцифер.Живеш і мусиш вічно жити. БоЗемля — твоє вкриття, а не буття.Їй прийде край, але лишишся тиНе меншим, ніж тепер.
Каін.Не меншим? ЧомНе більшим?
Люцифер.Може, будеш рівний нам.
Каін.А ви?
Люцифер.Безсмертні ми.
Каін.А ви щасливі?
Люцифер.Ми владні.
Каін.Ви щасливі?
Люцифер.Ні. А ти?
Каін.Хіба не бачиш сам?
Люцифер.Нікчемна глино!І ти вдаєш нещасного! І ти!Каїн.Я? — Так… А ти, з твоєю міццю, що?
Люцифер.Я той, хто хтів з твоїм творцем зрівнятись.І хто тебе створив би іншим.
Каін.А!На бога схожий ти, і…
Люцифер.Я не бог…Не зміг ним стати, й хочу бути лишСобою. Переміг він, хай царює!
Каін.Хто?
Люцифер.Батька і землі творець.
Каін.І неба,Всього, що тільки є. І серафимиСпівають так, і каже батько так.
Люцифер.Авжеж, вони про це співати мусятьПід страхом стати тим, що я і тиМіж духів і людей.
Каін.Що ж ми таке?
Люцифер.Ми — душі, сміливі своїм безсмертям,Ми — душі, що всесильному тирануВ одвічні очі кажемо відважно,Що зло його — не благо. Він створивНас — він це твердить, я цьому не вірю —Але, створивши, знищити не може:Бо ми безсмертні! й він того хотів,Щоб мучить нас. Нехай! Великий він,Та в величі своїй не щасливіший,Ніж ми в борні! Добро не робить зла, —А що він ще робив? Та хай сидитьНа величезнім і самотнім троні.Нехай творить собі світи, щоб вічністьНе так гнітила його неосяжнеБуття, його самотність нероздільну.Хай громоздить планети на планети:Самотній він, тиран непереборний;Якби він міг звалити сам себе,То це було б його найкращим даром.Та хай царює й множиться у го́рі!У духів і в людей є співчуття;Страждаємо ми спільно, й наші муки,Хоч незліченні, не такі нестерпніВ безмежнім співчутті усіх до всіх!А він! У висоті такий нещасний,В нещасті неспокійний, мусить вічноТворити й знов творити. [Може, вінІ сина собі створить, як тобіВін батька дав. Та якщо буде так,То знай, що жертвою впаде цей син!]
Каін.Думки твоїх промов уже давноБентежили мене. Ніяк не мігЯ примирити те, що бачив, з тим,Що чув. Мій батько й мати кажуть намПро зміїв, дерева, плоди. Я ж бачуЛиш браму в Рай — як звуть вони його.З мечем вогненним там на варті ангел,Що заступив нам шлях у рай. Тягар мій —Щоденний труд і думка безнастанна:Дивлюсь у світ, де я — ніщо, і вразМені ввижається: мої думкиУсе здолають. Думав я раніше,Що то було моє лиш тільки горе.Мій батько впокоривсь; забула й матиЖадобу до знання, що не бояласьДовічного прокляття. Брат мій Авель —Пастух, і в жертву віддає томуЯгняток перших, хто звелів земліНічого нам без поту не давати.Птахів раніше починає Зілла,Моя сестра, молитись. Навіть Ада,Моя кохана, й та не розумієДумок, що збурюють мене: ніколиНіде не зустрічав я співчуття.Гаразд, я з духами порозуміюсь.
Люцифер.Якби не був готовий ти душеюДо цього товариства, я б не ставПеред тобою: змія було б доситьПричарувати вас, як і тоді.
Каін.А! Ти це матір спокусив?
Люцифер.НікогоНічим, крім правди, я не спокушав.Чи не знання те дерево принесло?Чи не рясніло дерево життя?Чи я звелів не рвати їх плоди?Чи я садив недоторкані речіБіля істот невинних і томуЦікавих? Я зробив би з вас богів;І навіть той, хто вигнав вас, вас вигнав,Щоб «не вкусили дерева життяЙ богам не стали рівні». — Так він мовив?
Каін.Так переказували ті, хто чувЦе в громі.
Люцифер.Хто ж тоді був демон? Той,Хто вам життя заборонив, чи той,Хто дав би вічність вам, і щастя, й міцьЗнання?Каїн.Зірвати б їм плоди обидва,Чи жодного!
Люцифер.Один — уже у вас;А інший може бути.
Каін.Як?
Люцифер.Боріться.Собою будьте. Бо ніщо не в силіВгасити розум, якщо розум будеСобою й центром усього. Для владиВін створений.
Каін.Чи ти звів предків?
Люцифер.Я?Нікчемна глино! Чом і як меніБуло їх спокушати?
Каін.А вониГоворять — змій був духом.
Люцифер.Хто це каже?Так не написано на небесах.Не піде Гордий на таку облуду.Та неосяжний жах, пиха дрібненькаЛюдини ладні скинути на духівСвоє низьке падіння. Змій був змій —Не більш, хоч він не менший жертв спокуси,Він — також прах, та в мудрості він більший,Він їх здолав, збагнувши, що знанняПогубить їхні радощі вузькі.Ти думаєш, я міг би обернутисьВ істоту смертну?Каін.Демон був у ній?
Люцифер.Його збудив у них язик двожальний.Кажу тобі, що змій був тільки змій:Спитай у херувима, що вартуєПринадне древо. Тисяча віківНад прахом вашим і нащадків вашихПролине, й пояснить тодішній світГріх перший байкою, й надасть меніТой образ, що його я зневажаю,Як зневажаю все, що шию гнеПеред лицем того, хто все творивЛише для того, щоб усі вклонялисьЙого похмурій вічності самій.Ми правду знаємо й сказати мусим.Батьки послухали промови плазаІ впали. Чом їх спокушати духам?Чому позаздрити серед вузькихМеж раю духам? Нам одкритий Простір…Та я кажу про те, чого не знаєшПопри все дерево знання.
Каін.Не можешКазати про знання, мені незнане,Щоб не відчув я прагнення пізнати.
Люцифер.А сміливості бачити?
Каін.То спробуй.
Люцифер.Ти смієш глянути на Смерть?
Каін.НезримаВона.Люцифер.Та неминуча.
Каін.Батько каже —Вона страшна; почувши це ім’я,Ридає мати. Авель зір до небаЗдіймає. Зілла зір спускає в землюЙ співає молитов. І мовчки АдаНа мене дивиться.
Люцифер.А ти?
Каін.СтрашніДумки мене печуть, коли почуюПро цю могутню, неминучу Смерть.Чи можу поборотися я з нею?В дитинстві, гравши, я боровся з левом,І він тікав, од болю ревучи.
Люцифер.Вона — без форми, та поглине всіЗемного вигляду істоти.
Каін.А!Гадав я, що вона — істота. ХтоЩе, крім істоти, вчинить зло істоті?
Люцифер.Спитав Руїнника.
Каін.Кого?
Люцифер.Творця,Чи як: бо творить він, щоб руйнувати.Каїн.Не знав про це, хоч так гадав, відколиПочув про Смерть: не знаю, що́ вона,Та начебто страшна. Шукав їїУ величезній порожнечі ночі;І, помічавши велетенські тініУ присмерку едемських мурів,де Палають херувимові мечі, —Чекав: іде вона. Боявся яІ прагнув водночас пізнати, що́Всіх нас лякає. Та не йшла вона,І втомленим я зором залишавНаш рідний, заборонений нам Рай,І очі я підводив у блакитьДо зір прекрасних: чи й вони помруть?
Люцифер.Либонь... але переживуть вониТебе, і всіх твоїх.
Каін.Цьому я радий:Не хочу, щоб вони померли, милі.Та що є Смерть? Боюсь — вона жахлива,А чим — не знаю. Грішним і безгрішним,Проголосили нам її як зло.Та в чому — зло?
Люцифер.У землю повернутись.
Каін.Та знатиму я це?
Люцифер.Не знаю СмертіЙ не можу відповісти.
Каін.У земліЛежати мирно — це не зло. ЯкбиЯ завжди прахом був!Люцифер.Низьке бажання,Принаймні, батько твій бажав знання.
Каін.Та не життя, — адже плодів життяВін не зірвав?
Люцифер.Завадили йому.
Каін.Смертельна помилка! Спочатку требаБуло зірвати інший плід! Проте,Знання не куштувавши, він не знавПро Смерть. О! Я її не знаю майже,А все ж боюсь… боюсь, чого — не знаю!
Люцифер.А я все знаю й не боюсь нічого.Ось істинне знання.
Каін.Навчиш мене?
Люцифер.Так, тільки під умовою.
Каін.Кажи.
Люцифер.Шануй мене, як господа твого.
Каін.Чи ти не бог батьківських молитов?
Люцифер.Ні.
Каін.Рівний з ним?Люцифер.Ні, — спільного нічогоНе маю та й не хочу мати з ним.Я буду вищим або нижчим, тількиНе спільником і не рабом його.Живу окремо, та великий я.Вклоняються мені багато. БільшеВклоняться потім. Першим будь.
Каін.НіколиЯ не схилявся перед богом батька,Хоч брат мій Авель часто взяти проситьУ жертві участь. Чом перед тобоюСхилятися?
Люцифер.Ніколи не схилявсяТи перед ним?
Каін.Кажу… Та й що казати?Чи всезнання твою тобі не каже?
Люцифер.Хто не вклонивсь йому, вклонивсь мені.
Каін.Нікому не вклонюсь.
Люцифер.Це все одно —Ти мій: не молишся йому, і тимТи молишся мені.
Каін.Це що таке?
Люцифер.Довідаєшся потім.Каїн.Розв'яжиМені мого буття загадку.
Люцифер.Йди,Куди я поведу.
Каін.Я мушу щеОрати землю… Обіцяв я…
Люцифер.Що?
Каін.Плодів зібрати.
Люцифер.Чом?
Каін.Щоб на алтарПокласти з Авелем.
Люцифер.Та ти казав,Що не вклоняєшся творцеві?
Каін.Так…Але благав ретельно Авель. ЖертваЙого це більше, ніж моя… І Ада…
Люцифер.Чому вагаєшся?
Каін.Одна утробаУ день один родила нас; я ладен,Щоб сліз її не бачити, стерпітиВсе… і вклонитися кому завгодно.Люцифер.То йди за мною.
Каін.Йду.
Входить Ада.Ада.Ходімо, брате;Спочину й втіхи надійшла година.Без тебе нудно. Ти не працювавСьогодні. Я за тебе все зробила.Плоди, мов плодоносне сонце, сяють.Ходімо.
Каін.Ти не бачиш?
Ада.Бачу — ангел.Ми бачили багато їх; а вінНе відпочине з нами?
Каін.Він не схожийНа ангелів отих.
Ада.Чи ж інші є?Привіт йому також. Вони ласкавоБули гостями в нас… А він?
Каін.до Люцифера.А ти?
Люцифер.Будь гостем ти моїм.
Каін.Я мушу йти.Ада.Без нас?
Каін.Так.
Ада.I без мене?
Каін.Люба Ада!
Ада.І я з тобою.
Люцифер.Їй не можна.
Ада.ХтоТи, що від серця серце розлучаєш?
Каін.Він — бог.
Ада.Ти звідки знаєш?
Каін.Він говорить,Мов бог.
Ада.Так змій говорив, а брехав.
Люцифер.Ти хибиш, Ада! — Не знання хібаПринесло древо?
Ада.Так — на вічне горе.
Люцифер.Та лихо це — знання: то ж не брехав він:Він тільки Правдою вас обдурив;А Правда за своєю суттю можеДобром лиш бути.Ада.Взнали ми лишеЗло та біду: із дому вигнання,І жах, і труд, і піт, і втоми гніт;Журбу про те, що вже було, й надіїНа те, чого не буде. Каін мій!Не йди за духом цим. Терпи, як миТерпіли, і люби мене. ЛюблюТебе я.
Люцифер.Більше, ніж батьків своїх?
Ада.Так. А хіба це гріх?
Люцифер.По́кищо — ні:У дітях ваших буде гріх це.
Ада.Як!Єноха не любитиме сестра?
Люцифер.Не так, як ти ось Каіна.
Ада.О, боже!Чи ж не любитимуть вони, й любов'юНе створять люблячих істот? Хіба жНе груди ці дали їм молоко?Чи не одна утроба, в день одинЇх батька привела й мене? Хіба жМи не кохаємось, і множачисьНе множимо для спільної любовіІстот?… Любов'ю заклинаю, Каін!Не йди за духом цим; він нам чужий.
Люцифер.Не я назвав гріхом таку любов,І вам вона — не гріх, хоч би здаваласьГріхом у тих, що в спадщину від васДістануть смертність.
Ада.Що за гріх, якийНе є гріхом? Хіба випадок робитьГріх і чесноти? Отже, ми — раби…
Люцифер.Істоти, вищі вас — раби. Ще вищі,Ніж ви й вони, були б рабами теж.Але вони обрали волю мукВзамін страждань підлесності сумирних,Співання, арф, жадібних молитовВсесильному за те, що він — всесильний.Його не люблять, а лише бояться,Подачки сподіваються.
Ада.ВсесильнийЄ всеблагий.
Люцифер.Чи так було в Едемі?
Ада.Не спокушай мене красою, враже!Ти ще прекрасніше, ніж змій. І брешеш,Як він, і ти.
Люцифер.Як він — я правду мовлю.У матері спитай. Хіба не знаєДобра і зла вона?
Ада.О, мати! ТиЗірвала плід, який твоїй дитиніГіркіший, ніж тобі. Ти провелаДні юності в Раю, в розраді тихійІз радісними духами. А нам,Твоїм нащадкам, нам Едем — незнаний.Нас оточили демони, що в богаПозичили слова і спокушаютьНас — нашими ж бентежними думками.Так Змій тоді причарував тебеВ безжурному, невинному блаженстві.Цьому безсмертному відповідатиНе можу. Не огидний він мені;З приємним жахом я дивлюсь на нього,Та не біжу від нього. Цих очейПринадна влада зір мій прикувала;Тремтять повіки; серце калатає;Хоч він страшний, а тягне ближче, ближче,Все ближче… Каін, урятуй мене!
Каін.Чого боїшся, Ада? Дух — не злий.
Ада.Не бог, не божий він: я херувимівІ серафимів бачила; на нихНе схожий він.
Каін.Та є ще вищі духи —Архангели.
Люцифер.Є вищі, ніж архангели.
Ада.Та не блаженні ті.
Люцифер.Коли блаженствоУ рабстві полягає — ні.
Ада.Я чула,Що серафими сповнені любові,А херувими сповнені знання.Цей, мабуть, херувим: не любить він.Люцифер.Якщо знання вгасить любов, то кимТой буде, кого, взнавши, не полюбиш?Все знаючи, не любить херувим,А серафими люблять, бо не знають.Цих двох чуттів не сполучити: доляТвоїх батьків тобі це довела.Любов або Знання — єдиний вибір.Ваш батько вже обрав: шанує богаВід страха.
Ада.Каін! обери Любов.
Каін.Тебе я від народження кохаю,Та більш нікого не люблю.
Ада.Батьків?
Каін.Хіба вони любили нас, колиЗривали плід, що Раю нас позбавив?
Ада.Нас не було ще, та коли й були б —Чи ж не любити нам батьків, дітей?
Каін.Єнох маленький! Донька немовля!Якби я щастя їх передбачав,Забув би я… Та не забути цеТрьом тисячам прийдешніх поколінь!Не полюбити людям ту людину,Що в час єдиний сім'я зла та людстваПосіяла! Вони вкусили древаЗнання й гріха. Свого їм мало горя,Вони ще нас на землю привели.Нас поки небагато… НезліченніМільйони, міріади сприймуть згодомВіками накопичене страждання.Я мушу бути батьком цих істот.Твоя краса й любов — моя відрада,Хвилини захвату й години мирні,Усе, що любимо в собі та в дітях, —Веде лиш пас та їх крізь безліч літГріха та болю, крізь життя коротке,Але гірке… Скороминуща втіха,І Смерть — незнана. Дерево знання,Здасться, обдурило нас. ЯкщоБатьки грішили, то повинні знатиПринаймні все — і таємницю смерті.Що їм відомо? — що вони нещасні.Невже потрібні змії та плоди,Щоб знати це?
Ада.Я не нещасна, Каін.Якби ти був щасливий…
Каін.Будь однаЩаслива. Я не потребую щастя,Яке ганьбить мене й мій рід.
Ада.ОднаЩаслива буть не можу і не хочу.Я з рідними щаслива, попри смерть;Її не знаю й не боюсь, хочаЖахливою вона здається тінню,Як кажуть нам.
Люцифер.Ти не могла б однаЩаслива бути?
Ада.Боже мій! Одна!Один ні щастя, ні добра не знає.Свою самотність я за гріх вважаю,Коли не думаю, що незабаромПобачу я братів, дітей, батьків.Люцифер.Але твій бог — один; а він — щасливий,Самотній та благий?
Ада.Ні, це не так.Він з ангелами й смертними радіє.І сіє щастя, і щасливий сам.Хіба не в ощасливлюванні — щастя?
Люцифер.Спитай у вигнаного з Раю батька,Чи в первістка його, чи в свого серця —Воно не мирне.
Ада.Горе! ні! А ти —Ти з неба?
Люцифер.Якщо ні, то запитай,Звідкіль походить це всесвітнє щастя(Як ти це звеш), — спитай у всеблагогоТворця життя й живих істот; йогоЦе таїна, він береже її.Ми мусимо терпіти. Дехто з насНе кориться. І серафими твердять,Що все дарма. Та спробувати варт,Бо кращого не діждемо!… У духаЄ мудрість, що до правої метиСкеровує. Отак у тьмяну синьЗвертаєте ви, юні смертні, зірДо променя ранкової зорі.
Ада.Прекрасна та зоря; я за красуЛюблю її.
Люцифер.Боготвориш?
Ада.Наш батькоБоготворить лише незриме.Люцифер.ЗнакНезримого — чудовіший всього,Що бачимо, а та ясна зоря —Водій усіх небесних сил.
Ада.Наш батькоКазав, що бачив він самого бога,Який створив його та нашу матір.
Люцифер.Ти бачила?
Ада.В ділах.
Люцифер.Та не в бутті?
Ада.Ні. Тільки батько мій — то божий образ;А ангели його — твоя подоба —Вони ясніші, хоч не так прекрасні,Не так могутні; наче тихий день,Мов сяйво, дивляться на нас вони.А ти — як ніч, де довгі білі хмариДалеку багряницю прорізають;Виблискують там незліченні зоріВ глибинах незбагненного склепіння,Немов сонця: прекрасні, незліченніТа ніжні, не сліпучі та принадні,І сльози викликають, як і ти.Нещасний ти? Не знещасливлюй нас.І плакатиму я за тебе.
Люцифер.Сльози!Чи знаєш ти? Проллються океани!…
Ада.Їх я проллю?Люцифер.Всі.
Ада.Хто це — всі?
Люцифер.МільйониМільйонів… міріади міріад…Земля людей… збезлюднена земля…І пекло, переповнене людьми.Їх сім'я носиш у собі.
Ада.О, Каін!Дух проклинає нас.
Каін.Хай він говорить;За ним піду.
Ада.Куди?
Люцифер.Туди, звідкільПовернеться він за одну годину,Але побачить за багато днів.
Ада.Чи це можливо?
Люцифер.Адже ваш творецьЗа кілька днів створив новий цей світ?Я помагав йому, то чом не можуВ одну годину показати те,Що довго він творив і швидко нищив?
Каін.Веди.Ада.Він справді прийде за годину?
Люцифер.Так. Не підвладні ми часу́. Ми в силіВ одну годину зосередить вічністьАбо на вічність розтягти годину;Ми дишемо не розмірами смертних…Та цього не збагнеш. Ходімо, Каін.
Ада.Він вернеться?
Люцифер.Так, жінко. Він одинІз смертних (він і перший і останній,Крім одного) назад до тебе прийде,Щоб заселити той мовчазний світ,Як цей; там місця забагато й покиЗамало пожильців.
Ада.Де ти живеш?
Люцифер.У просторі. Де жив би я? Де єТвій бог чи боги — там я: з ним усеЯ поділив: Життя і Смерть… і ЧасІ Вічність… небо й землю… навіть те,Що — не земля й не небо, але повнеТими, хто жив чи житиме в обох —Така моя держава! Поділив яЙого, і в царстві не його паную.Коли б я не такий був, то чи міг биСтояти тут? Бач — ангели йогоДовкола.
Ада.І вони були поблизу,Коли Змій зводив матір.Люцифер.Каін! чув ти.Якщо знання ти прагнеш, вдовольнюТвою жадобу; та не дам плодів,Які добро єдине відберуть,Що Переможець залишив тобі.За мною!
Каін.Дух, я йду.
Виходять Люцифер та Каін.
Ада(їм услід).О, брате! Каін!
СЦЕНА І
Безодня простору.
Каін.В повітрі йду, не падаю… та впастиБоюсь.
Люцифер.Повір мені, і понесеТебе повітря, я бо княжу тут.
Каін.А вірити тобі — не богохульство?
Люцифер.Вір — не впадеш! Не вір — загинеш! ТакСказав би інший бог; він назву «демон»Надав мені між ангелів, а тіЛуною вторять це нікчемним тварям,Що ширше розуму свого вузькогоНе тямлять, і вклонитись ладні слову.Ці жалюгідні звуть добром чи злом,Що їм звелять. Таких не хочу я…Шануй чи не шануй — побачиш тиСвіти за гранню світика твого,І я тебе не приречу на мукиЗа сумніви мізерні. Прийде час —Людина, ставши на тремтливі хвилі,Людині мовить: «Вір мені й крокуйПо водах»; і піде людина таПо хвилях, і не втоне. Я не мовлю:Повір мені, це буде запорукаСпасіння; ні! лети зі мною, рівнийУ вирі простору, я покажуТе, чого не відкинеш, — час минулий,Сучасність і прийдешні ще світи.
Каін.О бог! Чи демон! Ким не був би ти,Чи то — земля?
Люцифер.Ти праху не пізнав,З якого створений твій батько?
Каін.Дивно!Кружало синє плаває в ефірі,З ним — менше, пурпуровіше кружальце,Мов те, що світить у ночі земній.Чи там наш Рай? Де мури? Варта де?
Люцифер.Вкажи мені, де на землі ваш Рай.
Каін.Як можу? Ми мчимо вперед, немовПроміння сонця; меншає земля,І що дрібніш вона, то більше сяйвоНавколо неї, наче світло те,Що бачив я навколо зір, колиСпостерігав їх на кордонах Раю.Ми линемо вперед, і ось вонаДо незліченних прилучилась зір,Що нас оточують; а далі там —Їх міріади.
Люцифер.Що, як то — світиВеличніші, ніж твій, і там живутьІстоти більші, і числом їх більше,Ніж праху на твоїй нудній землі?І що, коли ці атоми — з душею,І всі живуть, і мучаться, й помруть?Що б ти гадав?
Каін.Я б розумом пишався,Який збагнув це.
Люцифер.А високий розумДо рабської матерії прикутий.Знання та прагнення до знань усіх,До вищої науки — все в кайданахДрібних, брутальних і низьких потреб,Бридких, огидних — і найкраща навітьІз насолод твоїх — падіння млосне,Лише облуда втомна та брудна,Що вабить знову створювати душіЙ тіла таких же тлінних, як і ти,І не таких щасливих…
Каін.Дух! Не знаюНічого я про смерть; вона страшна,Як чув я від батьків; разом з життямЯ цю мерзенну спадщину дістав.А щастям спадщина ця небагата,Як бачив досі. Але, Дух! КолиТи правду провіщав (а відчуваюПророцьку муку істини в цьому),Хай тут помру: адже плодити тих,Хто лиш роки страждатиме й помре, —Це означає засівати смертьІ вбивство множити.
Люцифер.Увесь не можешПомерти — частка житиме.
Каін.Той, іншийТак батькові моєму не говорив,Коли він з Раю проганяв йогоІ смерть йому на лобі написав.Та хоч би смертну частку в мене знищ,Щоб рештою мов ангели я був.
Люцифер.Я — ангел; ти таким хотів би бути?
Каін.Не знаю, хто ти; бачу твою силу,Ти те відкрив, що вище сил моїх,Що вище здібностей моїх природних,Та нижче все ж таки моїх бажаньІ задумів моїх.
Люцифер.Пиха смиренна!Хто ти такий, що мрієш зотліватиУ глині з гробаками?
Каін.Хто ж е ти?Ти, гордий духом, ти збагнув природу,Збагнув безсмертя, а проте здаєшсяСмутним?
Люцифер.Здаюсь таким, який я справді;Тому тебе й питаю: хочеш бутиБезсмертним?
Каін.Ти казав, що бути мушуБезсмертним мимоволі. Я не знавЦього донині… Та коли я мушу,То дай мені — на щастя чи нещастя —Відчути наперед моє безсмертя.
Люцифер.Ти відчував його й раніше.
Каін.Як?
Люцифер.Страждаючи.
Каін.Безсмертна буде мука?
Люцифер.Ми взнаємо, й сини твої… Та глянь!Чи не велично це?
Каін.О ти, прекраснийЕфіре незбагненний! Ви, світила!Немає вам ні краю, ні числа,Дедалі більше вас. Що є ви? ЩоЄ ця пустиня синя й неосяжнаПовітря, по якій ви пливете,Мов листя в чистих струменях Едему?Чи виміряна ваша путь? А чиВи линете в нестримному розгуліУ всесвіті безмежного повітря —— Стискає душу думка про безгранність! —Напоями довічності сп'янілі?О бог! О боги! Хто б ви не були!Як дивні ви! Як дивні ваші твори,Чи випадковості, чи як їх звати!Хай я помру, як атоми вмирають(Якщо вмирають), та пізнаю міцьІ мудрість вашу! Я думками ниніПобаченого вартий, хоч не прахом;Дух! Знищ мене, або наблизь до них.
Люцифер.Ти вже наблизивсь. Озирнись на землюТвою!
Каін.Та де вона? Я бачу тількиСвітила без числа.
Люцифер.Поглянь сюди!
Каін.Не бачу.
Люцифер.А вона ще мерехтить.
Каін.Ця?… онде?
Люцифер.Так.
Каін.Що кажеш ти мені?Виблискували, бачив, світлякиНа берегах зелених, у гаях,У сутінках, ясніше того світа,Що носить їх.
Люцифер.І світляки й світиВиблискують… Що думаєш про них?
Каін.По своєму прекрасні ті і ті,І робить ніч прекрасними обох —У льоті сяючого світлячкаЙ зорю безсмертную в її орбіті.Керує ніччю хтось.
Люцифер.А хто чи що?
Каін.Відкрий.
Люцифер.Ти смієш глянути?
Каін.Не знаю,На що я смію глянути. ДониніТи не відкрив мені нічого, щобНе смів дивитись далі я.
Люцифер.За мною!Ти смертне чи безсмертне зріти хочеш?
Каін.Що ж є створіння?
Люцифер.Те і друге. Що жДо серця твого ближче?
Каін.Те, що бачу.
Люцифер.А що раніш було?
Каін.Те, що не бачив,Не мусив бачити — загадка Смерті.
Люцифер.Чи показати ще тобі померлих,Як показав те, що не може вмерти?
Каін.Так.
Люцифер.То вперед, на наших дужих крилах!
Каін.О! Краємо блакить! І зорі мерхнуть!Земля! Моя земля, ти де? Хоч глянуть,Я з неї створений.
Люцифер.Вона — позаду.У всесвіті дрібніш, ніж ти на ній;Але не думай, не втечеш від неї;Ти до землі повернешся, до праху:Він є твого й мого безсмертя частка.
Каін.Куди ведеш мене?
Люцифер.У світ колишній,У світ примар, якого лиш уламок —Твій світ.
Каін.Як! Отже, не новий мій світ?
Люцифер.Не більше, як життя; воно ж булоРаніше, ніж ти чи я, ба навіть речі,Які здаються більшими. БагатоРечей не матимуть кінця; а ті,Що без початку хотіли б існувати,Так само низько почались, як ти;Вгасала міць, щоб дати шлях найнижчійНікчемності; бо тільки час і простірНезмінними були та мусять бути.Та, змінюючись, тільки прах вмирає.Ти — прах, — збагнути можеш тільки те,Що прах було, і це побачиш ти.
Каін.Прах… Дух… що хочеш — я готовий зріти.
Люцифер.Тоді — вперед!
Каін.Світила швидко мерхнуть.Ми наближались, і вони зростали,Ставали, мов світи.
Люцифер.Вони — світи.
Каін.І там — Едеми?
Люцифер.Може.
Каін.Люди є?
Люцифер.Так, чи істоти вищі.
Каін.Змії — теж?
Люцифер.Де люди, там і змії. Чи лишеДвоногим жить рептиллям?
Каін.Зорі — далі!Куди ми летимо?
Люцифер.У світ примар,Тіней створінь прийдешніх і померлих.
Каін.Темніш, темніше все… Світила зникли!
Люцифер.Та бачиш ти.
Каін.Яке жахливе світло!Ні місяця… ні сонця… ні зірок…Сама блакитна та багрова нічУ моторошні сутінки вгорнулась…Та бачу темні купи; не подібніДо тих світів, що, сяйвом оповиті,Здавались тоді живими навіть,Коли темнішали; там бачив яГлибокі доли, величезні гори.Там іскри сяли, розлягались тамПростори плинні, променисті колаОточували, місяці пливлиДовкола, мов прекрасні землі… ТутВсе темне й моторошне.
Люцифер.Та виразне.Ти смерть узріти прагнеш, чи померлих?Каін.Не прагну; знаю тільки — є вони,Я знаю — батька гріх прирік його,Мене та всіх нащадків наших — смерті;То хтів би я побачити відразуТе, що судилось бачити.
Люцифер.Глянь!
Каін.Темно!
Люцифер.І так довіку буде… але миЇї відкриєм брами!
Каін.Пар величнийРозходиться… це що?
Люцифер.Ввійди!
Каін.Вернусь?
Люцифер.Напевно! Хто ж підданих Смерті дасть?Ïї держава покищо безлюдна,Наповниш ти її.
Каін.Широкі хмариВсе ширшають і обгортають нас!
Люцифер.Вперед!
Каін.І ти!
Люцифер.Не бійсь — без мене тиНе міг би світ лишити свій. Рушай!
СЦЕНА II
Царство тіней.Виходять Люцифер і Каін.
Каін.Німі, величні ці світи похмурі!Багато їх, населені щільніше,Ніж неосяжні сяючі планети,Які в височині пливли так рясно,І я гадав — то жителі яскравіНебес якихось незбагненних нам,А не самі залюднені місця.Але, наближаючись, помічав:Вони зростають у виразні масиМатерії, що для життя придатна,Та не жива сама. А тут усеПримарно, повно смерку, промовляє,Про день минулий.
Люцифер.Це держава Смерті.Хотів би стрінутися з нею?
Каін.ПокиНе взнаю, що вона, не відповім.Коли ж мій батько правду промовлявУ довгих проповідях, то вона…О боже! Страшно змислити! ПрокляттяТому, хто вигадав Життя для Смерті!Прокляття купі темного життя,Яке життя свого не вборонилоІ жертвувати змушене життямНевинних навіть!
Люцифер.Проклинаєш батька?
Каін.Він не прокляв мене, на світ привівши?Він не прокляв мене раніш, зухвалоЗірвавши плід заказаний?Люцифер.Це вірно:Прокляття батька та твоє — взаємні…А діти й брат твій?
Каін.Ділять хай вониЙого зі мною — братом, батьком їх!Всю спадщину мою віддам я їм!О ви, похмурі неосяжні царстваГігантських постатей і плинних тіней,То вповні видних, то ледь-ледь помітних,Але могутніх і смутних… Які ви —Живі, жили колись?
Люцифер.І те, і те.
Каін.То що є Смерть?
Люцифер.Що? Не казав творець,Що друге це життя?
Каін.Донині вінКазав лише, що всі помруть.
Люцифер.Либонь,Одного дня розкриє він цю тайну.
Каін.Щасливий день!
Люцифер.Щасливий! Він розкриє,У муках невимовних, що прикутіДо мук довічних незліченні хмариЩе ненароджених безчулих атомів.Для цього тільки душу їм дадуть!
Каін.Хто ці могутні духи, що довколаШиряють?… Вигляд їхній не такий,Як у безплотних, що вартують пильноЗакритий нам, оплаканий Едем.Не схожі на людей, яких я бачив —На Авеля, Адама чи на мене,Сестру-дружину чи дітей моїх;І на людей, на ангелів не схожі —Вони, здається, вищі від людей,Коли не рівні ангелам самим.Високі, горді, дивні, повні сили.Але мені їх вигляд не збагнути.Я не стрічав таких. Немає в нихКрил серафима чи лиця людиниІ звіра не нагадують — нічого,Що дише лиш. Вони міцні й прекрасні,Мов найпрекрасніші та найміцнішіЗ живих. Та ледве можу їх назватиЖивими.
Люцифер.А вони жили.
Каін.Де?
Люцифер.Там,Де ти живеш.
Каін.Коли?
Люцифер.Землею звеш.Оселю їхню.
Каін.Першим був Адам.
Люцифер.У племені твоїм… але занадтоНизький, щоб серед них останнім бути.
Каін.А хто вони?
Люцифер.Лиш те, чим станеш ти.
Каін.Які ж були вони?
Люцифер.Живі, високі,Розумні, добрі, владні та відважні.В усьому стільки вищі твого батька,Адама, коли він в Едемі жив,Наскільки звироднілий твій нащадокШестидесяти тисяч поколіньВід тебе нижчий. Слабість їх теперТи по собі суди.
Каін.Ах! Зникли й ці?
Люцифер.Зі свого світу; з твого щезнеш ти.
Каін.Мій світ був їх?
Люцифер.Був.
Каін.То змінився він!Дрібний він та нікчемний, щоб триматиТакі істоти.
Люцифер.Так, він кращий був.
Каін.Чому ж він занепав?
Люцифер.Спитай того,Хто до падіння вів.
Каін.Та як?
Люцифер.Раптовий,Нищівний і нестримний вир стихій!Світ у хаос поринув, а з хаосуНовий світ виринув; буває цеУ часі — рідко, в вічності — частенько.Іди, узри минуле.
Каін.Це жахливо!
Люцифер.І вірно. Глянь на ці примари. ПершеВони були — матерія, мов ти.
Каін.Я буду, як вони?
Люцифер.Спитай творця.Твої предтечі — бач, які вони.А чим були, ти відчуваєш самУ міру почуттів своїх дрібних,Дрібнішої безсмертної частиниІ розума, і сил земних твоїх.Життя — твоє тепер, а їх колись —Ось ваше спільне; згодом буде — смерть.А решта всіх ваших ознак властиваРептиллям, що родилися в намуліУсесвіта, зруйнованого в ледвеСформовану планету, де жилиІстоти, раді сліпоті своїй.Рай Неуків знання заборонив,Немов отруту. Та поглянь на ціІстоти вищі — чим були та є.Якщо ж це надокучило — вернисьІ землю рий — я віднесу тебе.
Каін.Ні: тут лишусь.
Люцифер.На довгий час?
Каін.Назавжди!Я все одно сюди вернутись мушу,То краще тут лишусь; мені огиднийІ вигляд праха… З тінями я жив би!
Люцифер.Не можна: бачиш ти лише видінняІснуючих речей. Щоб на такуОселю мати право, мусиш тиПройти крізь те, крізь що пройшли вони —Крізь брами Смерті.
Каін.Крізь які ж ввійшли ми?
Люцифер.Через мої! Але вернутись треба.Моїм ти духом дишеш у краю,Де бездиханно все. Дивись, а місцеТут знайдеш лиш тоді, коли твій часПрийде.
Каін.А ці не можуть повернутисьНа землю знов?
Люцифер.Нема вже їх землі —Її змінили моторошні корчі,Їм не пізнати жодного шматкаЛедь затверділої кори. То був…Який прекрасний був то світ!
Каін.І є!Не землю, хоч її повинен рити,Ненавиджу… Чом без важкої праціНе дати нам її плодів прекрасних,Не вгамувати тисячу думокЗнанням, здолати тисячу жахівІ Смерті, і Життя?!
Люцифер.Чим є твій світ —Ти бачиш; тільки не збагнеш і тініТого, чим був.
Каін.А ці створіння грізні,Примари нижчі розумом своїм(На вигляд), ніж побачені істоти?Нагадують вони мешканців лютихЗемних дібров — отих, які вночіРевуть у хащах. Та вони страшнішіУдесятеро, ніж оті потвори.Вони заввишки більше стін Едему,Палають очі, мов мечі вогненні,Жахливі ікла — стовбури деревБез віт і без кори… Це що?
Люцифер.Те саме,Що мамонти — в твоєму світі; ціМір'ядами лежать у глибині.
Каін.А на поверхні?
Люцифер.Жодного: коли бТвій кволий рід із ними воював,То проклинати вас було б даремно —Загинули б раніш.
Каін.Чому ж — війна?
Люцифер.Забули ви, до чого прирекли вас,З Едему вигнавши — війна з усім,І смерть — усім, і майже всім — хвороба,І муки, й гіркість; ось вони — плодиЗаказаного древа.
Каін.А твариниВкусили теж, і тому вмерти мусять?
Люцифер.Сказав вам ваш творець: вони для вас,Як ви — для нього, створені… Чи ж виХотіли б, щоб була їх доля вищаВід вашої? Якби не впав Адам,Усе тоді стояло б.
Каін.Ах! Нещасні!Синів отця мого поділять долю;Як і вони, не куштувавши плоду,Як і вони, не маючи знання!Брехливе древо те: знання не маєм.Знання ціною смерті обіцяло,Але — знання; а що людина знає?
Люцифер.А може, смерть — це є знання найвище,З усіх речей — єдина певна річ,Веде до найвірнішої науки.Було правдиве древо, хоч смертельне.
Каін.Ці темні царства бачу, а не знаю.
Люцифер.Бо час твій не прийшов; не може плотьЗбагнути дух цілком… Чимало вже —Пізнати, що ті царства є.
Каін.Ми знали,Що Смерть існує.
Люцифер.А за нею що?
Каін.Не знаю й нині.
Люцифер.Знаєш ти, що єСтан та багато станів, крім твого.А вранці ти не знав цього.
Каін.Та всеПримарно, темно.
Люцифер.Заспокойся: цеЯсніше стане для твого безсмертя.
Каін.Який незміряний прозорий простірПрекрасної блакиті плине там!Подібний до води, мов річка та,Що ллється з Раю повз моє житло.Та він не має берегів і меж,Забарвлений у кольори ефіру…Це що?
Люцифер.Подібне є ще на землі,Хоч менше; і твої нащадки будутьПоблизу жити; це — тінь Океану.
Каін.Він — ніби інший світ, мов плинне сонце…Які потвори грають на блискучійЙого поверхні?
Люцифер.Жителі його,Левіафани в давнини.
Каін.А тойНезмірний змій, що дзюркотливу гривуТа грізну голову з безодні звівУдесятеро вищу вищих кедрів —Він міг би оперезати планету, —Чи він не з тих, що грілися в ЕдеміПід Древом?
Люцифер.Матір Єва краще знає,Як виглядав отой спокусник — Змій.
Каін.Занадто цей страшний. Напевне, тойГарніший був.
Люцифер.А ти його не бачив?
Каін.Я зустрічав чимало з їх породи,Але того ніколи, хто піднісСмертельний плід; його не бачив я.
Люцифер.А батько бачив?
Каін.Ні: то наша матиЙого звела — її саму звів Змій.
Люцифер.О чоловіче! Чим не спокушали бТвоя дружина чи синів жінки,То знай: перед тобою їх спокусник!
Каін.Спізніла засторога: більш нічимНе знаджувати Змієві жінок.
Люцифер.Для чоловіка в жінки є чималоСпокус, а в чоловіка є для жінки.Хай пам'ятають це сини твої.Моя порада добра, бо даюЇї собі ж таки на шкоду; правда,Її не здійснять: мало я втрачаю.
Каін.Не розумію.
Люцифер.То щасливший ти…Твій світ і ти ще надто юні! МислишСебе нещасним, грішним… Чи не так?
Каін.Чи грішний я — не знаю; а скорботиЗазнав.
Люцифер.Первістку першої людини!Твій гріх теперішній, — а ти виновний,Твоя журба, — а ти страждаєш, — цеЕдем, невинний перед тим, чим будешНевдовзі ти; а цей жахливий станПодвоєний — є Раем перед тим,Чого сини синів твоїх синів,У поколіннях множачись, мов прах(Бо прах і є), потерплять і вчинять.Тепер — назад на землю!
Каін.Чом же тиСюди приніс мене? лиш це відкрити?
Люцифер.Ти не просив знання?
Каін.Авжеж — путі.До щастя!
Люцифер.Якщо правда — шлях цей, — маєшЙого.
Каін.Так справедливо бог батьківЗаборонив оте смертельне Древо.
Люцифер.А ліпше б він і не садив його.Але незнання зла ще не рятуєВід зла; воно лишається так самоЧастиною всього.
Каін.Ні, не всього.Цьому не вірю — я жадаю блага.
Люцифер.А хто чи що не мріє про добро?Хто прагне зла лиш для його гіркоїМети?… Ніхто… ніщо!… Воно — отрутаВсього життя й усього неживого.
Каін.На тих планетах дивних, що ми зріли —Далеких, сяючих і незчисленних,Раніше, ніж зійшли в цей край примар, —Не буде зла: вони занадто гарні.
Люцифер.Ти здалека їх бачив.
Каін.Ну, то й що!Краса ще менша віддалі. ВониПоблизу, мабуть, ще привабніш будуть.
Люцифер.Наблизся до найкращого земногоІ роздивись його красу.
Каін.Дивився —Що ближче миле, то миліш воно.
Люцифер.То це була облуда… Що лишилось,Наблизившися до твоїх очей,Прекрасніше далекої краси?
Каін.Сестра моя. Усі небесні зорі,Нічна глибока синь, де світить місяць,Немов би дух або оселя духа…Всі барви присмерку… світанок пишний…І дивний захід сонця, коли очіПриємна сповнює мені сльозаІ серце легко лине ген за нимУ тім раю легких західних хмар…Тінь ліса, кущ зелений, птах співочий —Вечірній птах, що про любов співаУ лад із херувимами, колиВгасає день над мурами Едему; —Все це — ніщо в моїх очах і серціПеред обличчям Ади: забуваюІ небо й землю.
Люцифер.Тлінна ця краса.Зоря і цвіт творіння молодого,Обійми перші смертних на земліСтворили; та й вона — облуда.
Каін.Гадаєш так, бо ти не брат їй.
Люцифер.Смертний!Братаюсь я з бездітними лише.
Каін.Тоді ти нам не можеш співчувати.
Люцифер.Можливо, співчуватимеш мені.Коли істотою ти володієш,Що найпрекрасніша в твоїх очах, —Чому нещасний ти?
Каін.Чому існую?Чому нещасний ти, нещасні всі?І той, хто сотворив нас, є творецьІстот нещасних. Творить він і нищить —Не радісна, напевне, ця робота.А батько каже, що всесильний він…Чому ж існує Зло, коли він — Благо?Про це я в свого батька запитав.Він пояснив, що Зло є тільки шляхДо Блага. Дивне Благо, що походитьВід ворога смертельного свого!Ягня змія вкусила, бачив я;Лежало бідолашне на землі, —Дарма лементувала його мати;Зірвав траву мій батько, та приклавДо рани; і помалу бідолашнеДо безтурботного свого життяВернулось, і смоктало молокоСвоєї матері, а та тремтіла,Облизуючи радісно дитину.«Мій сину, глянь! — сказав Адам, — од ЗлаПоходить Благо».
Люцифер.Що ж ти відповів?
Каін.Нічого: він — мій батько; та подумав,Що краще не зазнала б ця тваринаУкусу жодного, а не купилаВідновлення свого життя дрібногоСтражданнями нестерпними, хоч їхЗцілило зілля.
Люцифер.Але ти казав:З усіх любимих та тобі миліша,Що з нею перса матері діливІ що твоїх дітей годує…
Каін.Певно.Чим був би я без неї?
Люцифер.Чим є я?
Каін.Нічого ти не любиш?
Люцифер.Бог твій любить?
Каін.Усіх, як батько каже; але яЦього не бачу в долі всіх істот.
Люцифер.То ж не побачиш ти, чи я люблю,Чи ні — лише мету далекосяжну,Де все дрібне розтане, мов сніги.
Каін.Сніги! Це що?
Люцифер.Щасливий будь, не знавши;Пізнає це далекий твій нащадок.Радій краям, які зими не знають.
Каін.Не любиш ти істот собі подібних?
Люцифер.Себе ти любиш?
Каін.Так, а більше — ту,Яка полегшує мені життя,Яку люблю я більше, ніж себе!
Люцифер.Її ти любиш, бо вона прекрасна,Здавалось Єві яблуко таким;Але краса мине, й твоя любовМине також, та інші всі бажання.
Каін.Мине краса! Як може статись це?
Люцифер.Із часом.
Каін.Але час минув, а досіАдам і Єва ще обоє гарні:Хоча не так, як Ада й серафими,Та дуже гарні.
Люцифер.Зникне вся красаІ в них, і в неї.
Каін.Шко́да; а проте,Не зменшиться й тоді моя любов:Якщо краси її не буде вже, —Творець краси всієї втратить більше,Ніж я, коли загине твір такий.
Люцифер.Тебе шкодую: любиш те, що згине.
Каін.А я — тебе: не любиш зовсім.
Люцифер.БратБлизький тобі до серця?
Каін.Чому ні?
Люцифер.Його твій батько любить… бог твій — теж.
Каін.І я також.
Люцифер.Це добре та смиренно.
Каін.Смиренно!?
Люцифер.Первородний ти, не він,А матері улюбленець він.
Каін.ХайВін ласку береже, якої ЗмійДомігся перший.
Люцифер.Батька він улюбленець.
Каін.Чом не любити те, що миле всім?
Люцифер.Єгова — милосердний бог і щедрийЗачиненого Раю садівник —Усміхнено на Авеля глядить.
Каін.Його ніколи я не бачив, отжеНе знаю, чи всміхається.
Люцифер.АлеТи бачив ангелів його.
Каін.Не часто.
Люцифер.Та досить, щоб узнати їх любовДо брата. Бо його приємні жертви.
Каін.Хай буде так! нащо розмова ця?
Люцифер.Бо думав ти раніш про це.
Каін.КолиЯ й думав, чом будити думку…(Зупинається від хвилювання).Дух!В твоєму світі ми; мого не згадуй.Відкрив мені ти дива: показавПре-адамітів, що жили, могутні,На тій землі, якої наша — скалок;Відкрив мір'яди зоряних світів,Де наш — супутник тьмяний і далекийВ безмежності життя; відкрив меніТіні того буття з ім'ям страшним,Яке приніс нам батько, — Смерть; відкривБагато, а не все: вкажи мені,Єгова де живе, де Рай його…Де твій?
Люцифер.Тут, і повсюди.
Каін.Але виСвою оселю маєте, як всі:У праха є земля, в тих — інший світ,У всіх, що тлінно дишуть, є свояСтихія; в тих, що вже давно не дишутьДиханням нашим, в своя, ти кажеш;В Єгови, в тебе є свої оселі…Ви живете разом?
Люцифер.Ні, ми царюємРазом; але окремо живемо.
Каін.Якби один лише з вас був! Либонь,Могла б мета єдина об'єднатиСтихії, що тепер тремтять у бурях.Як ви могли — безкраї, мудрі Духи —Так роз'єднатись? Не брати хіба виУ сутності своїй… в природі, в славі?
Люцифер.Хіба не брат твій — Авель?
Каін.Ми — брати,Були та будем; а коли б не так,То чи подібні дух і плоть? чи можутьСваритися Безкрайність і Безсмертність?Війною простір кинути в нещастя —Пощо?
Люцифер.Для влади.
Каін.Ти казав, що виОбидва вічні?
Люцифер.Так.
Каін.Безкрая синь,Яку я бачив, меж не має?
Люцифер.Ні.
Каін.Обидва царювали б! Вам не досить?Навіщо розбрат?
Люцифер.Ми царі обидва.
Каін.Один з вас творить зло.
Люцифер.Хто?
Каін.Ти! КолиДобро чинити можеш, чом не чиниш?
Люцифер.А ваш творець? Я не творив вас; виЙого творіння, не мої.
Каін.Залиш насЙого творінням, чи відкрий меніТвою оселю чи його.
Люцифер.ОбидвіВідкрити б міг; та прийде час: побачишОдну — назавше.
Каін.Чом же не тепер?
Люцифер.Твій людський розум ледве осягнутиІ усвідомити спокійно, ясноСпроможний те мале, що я відкрив;А ти вже прагнеш ринути в подвійну,Велику Таємницю… двох Основ!Узріти їх на тронах потаємних!Прах! Угамуй свою зухвалість, боПобачиш хоч одне з них — і загинеш!
Каін.Нехай загину, та побачу!
Люцифер.Ось —Син тої, що від яблука вкусила!Але загинеш ти, а не побачиш;Це видно тільки в іншім стані.
Каін.Смерті?
Люцифер.Вона ж — вступ.
Каін.Я менш її боюсь:Вона до чогось певного веде.
Люцифер.Тепер я поверну тебе в твій світ,Розмножуй там Адамів рід, їж, пий,Працюй, тремти, плач, смійся, спи… й сконай.
Каін.Для чого ж споглядав я речі ті,Що ти відкрив?
Люцифер.Ти не просив знання?Не дав тобі я тим, що бачив ти,Себе пізнати?
Каін.Горе! Бачу: я —Ніщо.
Люцифер.Це підсумок знання людського —Нікчему смертної природи взнати;Люцифер.Заповідай науку цю нащадкам,Вона від сили мук спасе їх.
Каін.Дух!Ти згорда мовиш; а й над тебе, гордий,Є вищий.
Люцифер.Ні! Клянуся із собою, деПанує він, і прірвою, і виромСвітів, життя, де вдвох пануєм, — ні!Він переміг, але не вищий він.Усі йому вклонились — лиш не я.Борюсь я проти нього, як боровсяНа вишніх Небесах… за цілу Вічність,За царства тіней глибину бездонну,За про́стору безмежного держави,За нескінченну далечінь віків,За все, за все поспорю! Світ за світ,І за зорю — зоря, за всесвіт — всесвітДрижатимуть, аж поки не скінчитьсяВеликий спір, якщо скінчиться він,Якщо вгамується чи він, чи я!А що вгамує нашу невмиручість,Взаємну, незамирену ненависть?Він переміг, подоланого звеЗлом; а яке дарує Благо він?Будь переможець я, його ділаВважалися б єдиним злом. А ви,Новітні смертні, він які дариПідніс вам у дрібному світі вашім?
Каін.Замало; й деякі — гіркі.
Люцифер.Назад,На землю знову, спробуй до кінцяЙого дари небесні вам і вашим.Зло і добро — добро і зло по суті,Той, хто дає, не робить їх такими.Якщо дає добро вам — добрим звіть;Якщо від нього зло, не звіть моїм,Поки не взнаєте причину справжню;Судіть не за словами хоч би й духів,А за плодами вашого буття.Одне добро приніс фатальний плід —Ваш розум, — хай не вб'є його загрозаТирана — змусити до віри васНеперекір думкам і почуттям.Міркуй, терпи, світ внутрішній створиВ своїй душі — де зовнішній впаде.Так будеш ближчий до природи Духа,Свою природу переможеш ти.
Зникають.
СЦЕНА ІЗемля біля Едему, як і в першому акті.Входять Каін і Ада.
Ада.Тсс! Каін, тихше.
Каін.Добре, та чому?
Ада.Маленький наш Єнох тут спить на листі,Під кипарисом.
Каін.Кипарис! ПохмуреЦе дерево, воно неначе плачеНад тим, кого затінює. НащоКладеш під тінь його дитину?
Ада.БоВоно, неначе ніч, ховає сонце,Тут — мирний сон.
Каін.Авжеж, останній сон…Найдовший; та гаразд — веди до нього.(Обидва підходять до дитини).Коханий мій! Його рожеві щокиЗмагаються з пелюстками троянд,Постеленими тут.
Ада.Як мило губиВін розтулив! Ні, не цілуй його,Стривай: прокинеться він незабаром —Година відпочинку ось мине,Та шкода ще було б його будити.
Каін.Гаразд, зажду, вгамую серце. Бач —Він спить, усміхнений… Спи й посміхайсяТи, юний спадкоємцю світу, майжеТакого ж юного, спи й посміхайся!Твої години й дні щасливі щеЙ невинні! Ти ще не зривав плодів —Не знаєш ти, що голий! Прийде час —Заплатиш ти за невідомий гріх —Не твій, не мій. Та поки — мирно спи!Забарвлюються посмішками щоки,Тремтять повіки, темні його вії,Немов би віти кипарису. Спить,А крізь напіврозплющені повікиБлакить очей сміється. Мріє він…Про що? Про рай!… Мрій, сину мій, про рай!Ти втратив спадщину. Це — тільки сон;Ні ти, ні твої діти, ні батькиНіколи вже в щасливий край не ввійдуть.
Ада.Ні, Каіне, не шепочи над синомЖурливих жалкувань про давнину,Чому завжди тужити нам за Раем?Ми інший можемо створити.
Каін.Де?
Ада.Тут, чи де хочеш. Там, де ти — не знаюЖурби про цей оплаканий Едем.Є в мене ти, наш син, наш батько, братІ Зілла — мила нам сестра, і Єва —Їй не лише народженням ми вдячні.
Каін.Так… Ще за Смерть ми вдячні їй також.
Ада.Той гордий дух, що звідси взяв тебе,Поглибив смуток твій. Я сподівалась —Обіцяні узрівши чудеса,Видіння нинішніх світів, минулих,Ти заспокоїш свій бентежний розумУпевненим знанням; та бачу я —Твій поводир недобрий, а протеПробачу все за те, що швидко вінВернув тебе.
Каін.Так швидко?
Ада.Дві годиниМинуло ледве. Довгі дві годиниДля мене, та години лише за сонцем.
Каін.Я близько був до цього сонця, зрівСвіти, що їм воно не світить більш,І ті, яким ніколи не світило;Роки, гадав, минули.
Ада.Ледь години.
Каін.Так, отже, розум визначає час,Вимірює його лиш тим, що бачить:Гірким, приємним, владним і дрібним.Я споглядав давно забуті діїІстот безмежних, і світи загаслі;У вічність я дивився і гадав,Що запозичив мудрості віків,Її безкрайності, та бачу зновуСвою нікчемність. Добре мовив дух,Що я — ніщо!
Ада.Чому він мовив так?Єгова так не вчив.
Каін.Єгові доситьЗробити з нас нікчемність отаку;Він прахові польстить принадним блискомЕдема і безсмертя, і повернеЙого до праху знов… За що?
Ада.Ти знаєш —Хоча б за гріх батьків.
Каін.Чим винні ми?Вони грішили — хай вони помруть.
Ада.Не добре ти сказав, і думка ця —Від того духа, не від тебе. ЯОхоче вмерла б, щоб жити їм!
Каін.Сказав би так… Якби єдина жертваНаситила неситого життям,Якби ніколи сонне це маляНе знало смерті та людських турботІ не лишало б їх синам своїм.
Ада.Хто знає, може прийде день покутиІ рід врятує наш?
Каін.ОфірувавшиНевинного за грішних? Це — покута?Адже, безгрішні ми. Що ми зробили?Чому ми стали жертвами за те,Що вчинено до нас, ждемо покутиЗа таємничий, безіменний гріх?Хіба це гріх такий — знання шукати?
Ада.Ти, Каіне, грішиш: твої слова —Хула.
Каін.Тоді покинь мене!
Ада.Ніколи!Хоч бог тебе покинув,
Каін.Що це є?
Ада.Два алтарі: брат Авель їх зробив,Як не було тебе, щоб жертву богу,Коли повернешся, принести тут.
Каін.Чи певний він, що ладен я палитиЦі жертви? Він щодня приносить їх,І на чолі його читаю — жах,А не побожність. Це — хабар творцеві!
Ада.Він ревно молиться.
Каін.Один алтар —І цього досить. Я не маю жертв.
Ада.Плоди землі, прекрасний, ранній цвіт,Бруньки та свіжі паростки полів —Дарунок добрий богові, колиПринесені з покірним, мирним духом.
Каін.Я працював, орав, пітнів під сонцем,Прокляття я терпів: — чого ж іще?За що я буду мирним? За війнуПроти стихій, поки дадуть вониНасущний хліб? За що я буду вдячним?За те, що — прах, я в поросі плазую?Каін.І в прах повернусь? Коли я — ніщо,То за ніщо не буду лицемірноВдавати, мов приємний біль! За щоПокірним буду? За гріхи батьків?Спокутували ми за них стражданням,Сторицею в провіщені вікиСпокутують за них нащадки наші!І не підозрює наш сонний син,Що зародки довічної бідиДля міріад — у ньому! Краще вжеЙого схопити, поки спить, розбитиОб скелі, ніж лишати жити, щоб…
Ада.О боже мій! Облиш дитину, Каін!Моя дитина!… Це твоя дитина!
Каін.Не бійся! За всі зорі, за всю міць,Що править ними, сина не торкнусьГрубіше, ніж цілунком батька.
Ада.ЧомТоді так страшно мовиш?
Каін.Я сказав,Що краще б він не жив, ніж дав життяТакому горю, що його зазнаєІ заповість; але промова цяТобі не до вподоби, то скажім лиш,Що краще б зовсім не родився він.
Ада.О, не кажи! Де б радощі були,Де втіха матері — за ним ходитиІ годувати й пестити його?Він прокидається. Єнох мій милий!(Підходить до дитини).Глянь, Каіне, на нього; повний вінЖиття, бадьорості, краси і сили;На мене схожий… і на тебе теж,Коли ти мирний… Ми тоді всі схожі.Так, Каін. Мати, батько, син — одинУ одному свої ми бачим риси,Мов у свічаді тихих вод, колиВони й ти — мирні. Каіне, люби нас!Люби й себе для нас — тебе ми любим.Глянь! Він сміється, руки простягнув,Блакитні очі широко розкрив —Вітає батька; тільце, мов на крилах,Від радості тремтить. Забудь про біль!Нехай бездітні херувими заздрятьБатьківському твоєму щастю! Батьку,Благослови його! Він слів не знає,Але подяки повний, як і ти.
Каін.Благословляю, хлопче! Якщо цеБлагословення смертного спасеТебе від змієва прокляття.
Ада.Так,Благословення батьківське відвернеВсю хитрість плазуна.
Каін.Навряд чи так;А все ж, благословляю.
Ада.Ось наш брат.
Каін.Так, брат твій Авель.(Входить Авель).Здрастуй, брате мій!
Авель.Мир божий будь тобі!
Каін.Вітаю, Авель!
Авель.Сестра казала, ніби мандрувавТи з духом у високій спілці, десьЗа звичними нам межами. Той дух —Із тих, що знаємо, на батька схожий?
Каін.Ні.
Авель.Чом ти знався з ним? Він, може, ворогВсевишньому?
Каін.Але людині — друг.Всевишній, як ти звеш його, чи друг нам?
Авель.Як зву? Твої слова сьогодні дивні…Облиш нас на хвилину, сестро Ада,Ми жертву принесем.
Ада.Прощай, мій Каін;Ти сина обійми. Хай ніжність хлопця,Молитви ревні Авеля — тобіПовернуть мир і святість.(Виходить Ада із своєю дитиною).
Авель.Де ти був?
Каін.Не знаю.
Авель.Знаєш ти, що бачив?
Каін.Мертвий,Безсмертний, нескінченний, всемогутнійІ необорний таємничий простір —Юрму світів загиблих і живих,Несамовитий, незбагненний вихорСонць, місяців, земель; я в громі чувПісні орбіт. І до земних розмовТепер нездатний. Ти облиш мене.
Авель.В твоїх очах палає дивне світло,Твоє лице вкриває дивна барва,Твої слова проймає дивний звук…Що значить це?
Каін.Це значить… Я прошу́,Облиш мене.
Авель.Помолимося перш.
Каін.Прошу тебе я, помолись один,Тебе Єгова любить.
Авель.Нас обох.
Каін.Та більш — тебе. Байдуже це мені;Ти краще молишся йому, ніж я,Шануй його… але роби це сам,Чи хоч без мене.
Авель.Брате, був би яНе гідний син великого Адама,Коли б, як старшого, не шанувавТебе і, молючися, не просив,Щоб приєднався ти і перше місцеЗайняв — твоє воно.
Каін.Ніколи яЦього не хтів.Авель.То гірш мені. Прошу,Молись тепер. Страшним твоя душаРозбурхана; так прийде спокій.
Каін.Hi.Мене ніщо не заспокоїть. Спокій!Не знав покою в серці я, хочаПриборкані стихії споглядав.Покинь мене, чи сам отут лишись!
Авель.Удвох молитися повинні ми —Не відганяй мене.
Каін.Повинні? Добре.Що слід робити?
Авель.Обери алтар.
Каін.Сам обери: мені байдуже — мохІ камінь.
Авель.Обирай!
Каін.Обрав.
Авель.Він — вищий.Тобі він личить, старшому. ГотуйТвої дарунки.
Каін.Де твої?
Авель.Ось глянь —Ягнята перші стад, їх лій — смиреннийДарунок пастуха.
Каін.Не маю стад;Я землероб, і дати мушу те,Що за труди дає мені земля:Її плоди.(Збирає плоди).Глянь — квітнуть, вистигають.
Авель.Мій брате, старший ти, а тому першийМолися, дякуй, жертвуй.
Каін.Ні, — меніНезвично це. Ти починай, а тамІ я… коли зумію це.
Авель(стає, навколішки).О, боже,Ти сотворив нас, надихнув життяУ ніздрі нам, ти нас благословивІ пожалів, хоч батька гріх страшнийЗгубив би всіх його дітей, алеТи, справедливий, в милості знайшовСвою відраду, і подарувавПрощення, рівне раю, проти нашихВеликих злочинів. Господь єдинийДобра і слави, вічності і світла!Без тебе все було би злом; з тобоюНіщо не схибить, бо твоя мета —Всевладна, всеблага; хоч незбагненна,Та непорушна воля є твоя!Приніс покірний перший твій пастухПервістків перших стад — дарунок цейНікчемний, бо чи є дарунок, гіднийТебе? Але прийми його в подякуВід того, хто дарунок цей піднісПеред лицем небес твоїх високихІ впав у прах, бо прах він є. ХвалаТобі та імені твоєму вічно!
Каін(стоїть, не згинаючись, під час своєї промови).Дух, ким не був би, чим не був би ти!Всевладний? Може… Добрий? Доведи,Що зла немає в діяннях твоїх.Єгова на землі! На небі — бог!Чи інші маєш імена? Авжеж,Ознак у тебе безліч, як і діл.Коли тебе задовольнять молитвиБери їх! А коли тебе пом'якшатьЩе алтарі та жертви — маєш їх!Істоти дві підносять їх тобі.Ти любиш кров? То жертва пастухаНа честь твою пролляла вже її,Труп первістка отар здійняв праворучКриваве курево до твого неба.Чи може цвіт рясних плодів земліТобі миліший? Я поклав йогоНа мох незаплямований, туди,Де гріє сонце, що його зростило.Тут не страждав ніхто життям і це —Лише зразки твоїх високих діл,А не благання глянути на нас!Коли святиня без закланих жертв,Коли непокривавлений алтарТобі приємний буде — глянь сюди!А той, хто ці плоди приніс, то він…Такий, як ти, зробив його. НічогоНе просить він і не зігне колін.Він злий? Розбий його! Всевладний ти,Що проти тебе значить він? Він добрий?Розбий його чи пожалій, як хочеш!Усе в руці твоїй; добро і зло —Лише в тобі, в твоїй могутній волі:Чи зло це, чи добро — не знаю я:Я не всевладний, ні, я не суддяВсевладності, лише терпіти можуНакази; й досі я терпів.
Авель(падає навколішки).Молися, брате, прогнівив Єгову.
КаінЧом так?
АвельРозкидав він плоди твої.
КаінЗ землі прийшли, у землю знов підуть.Їх сім'я дасть нові плоди до літа.М'ясний твій дар догідний більше; бач,Як небо смокче ситий кров'ю дим!
АвельПро прийняття моїх дарів забудь,Подумай про свої, поки не пізно.
КаінЯ більше не будую алтарівІ не дозволю…
Авель(підводиться).Каін! Що ти хочеш?
КаінЗвалити лестуна бридкого хмар,Посланця димного твоїх молитв —Алтар, де кров ягнят, на молоціЗгодованих, а згублених у крові.
Авель(зупиняючи його).Ні! не додай до нечестивих слівЩе й нечестивих діл. Хай він стоїть —Віднині освячений цей алтарБезсмертною утіхою творця,Що жертву взяв мою.
КаінЙого! ЙогоУтіха! Так, йому висока втіха —І згарятина м'яса, і димна кров.А зойки матерів, що досі плачутьПро вбитий свій приплід? А тоскний більНевинних жертв — під тим твоїм побожнимНожем? Геть? Пам'ятник кривавий цейПід сонцем не стоятиме на соромУсесвітові!
АвельБрате, відступи!Не зневажай алтар. Коли ж ти хочешНа ньому вдруге жертвувати — твій він.
КаінУдруге жертвувати? Геть, абоЦя жертва буде…
АвельЩо ти хочеш?
КаінГеть…Геть звідси!… бог твій любить кров! Пильнуй:Геть, бо дістане ще!
АвельЙого ім'ямЯ тут стою поміж тобою й даромЙому приємним.
Каін.Як себе ти любиш —Назад, поки цей мох я розметуНа рідну землю!
Авель(затримуючи його).Бог мені миліший.Життя.
Каін
То подаруй йому життя —Приємний дар.
Авель(падає).Що ти зробив, мій брате?
Каін.Брат!
АвельБоже мій! Прийми раба й простиЙого убивцю, бо не відав він,Що діяв… Каін… руку… Бідній ЗілліСкажи…
Каін(після хвилинного остовпіння).Моя рука! Вона червона.Що це? Де я? Сам? Авель де? Де Каін?(Довга пауза. Поволі озирається навколо).Невже я можу бути ним? Мій брате,Прокинься! Чом на лузі ти лежиш?Тепер не час дрімати… Чом блідий?Невже ти?… Вранці ще ти був живий!Мій Авель, не дратуй мене! Вразив яТебе жорстоко, та не люто. Ах,Чому ти заважав мені? Це жарт;Лише лякаєш ти мене… Я вдарив,Каін.Та тільки вдарив. Ворухнись лишень!Отак… Гаразд!… Ти дихаєш! Дихни!О боже, боже!
Авель(ледве чутно).Хто про бога каже?
Каін.Убивця твій.
Авель.Хай бог йому простить!Утіш нещасну Зіллу, Каін. В неїОдин тепер є тільки брат.Авель умирає.
Каін.А в менеНема! Хто в мене брата відібрав?Розкриті очі. Отже, він не мертвий!Смерть — наче сон, а сон закриє вії;Він губи розтулив; то ж дише він;А все ж не відчуваю… Серце!… Серце!…Послухаю, чи 6'ється? Наче… Ні!Це — марення, чи жити я вже ставНе тут, а в іншому і в гіршім світі?Земля хитається… Це що?… Волога…
А все ж це не роса! Це кров… Моя…Та брата мого кров; і я пролив!То що ж мені робити ще в житті,Коли життя забрав я в плоті рідної?Та він не вмер! Хіба мовчанка — смерть?Ні, він прокинеться. Я почекаю.Життя — міцне, його не можна вразУрвати! Він щось мовив після вдару…Що я скажу йому?… Мій брате!… Ні,Не відповість на це ім'я, брат братаТак не вражає. О, єдине слово,Хоча б єдиний звук цих милих вуст,Щоб я терпіти міг свій власний голос!
Входить Зілла.
Зілла.Я чула стогін. Що це може бути?Біля коханого мого тут Каін.Що робиш, брате? Чи він спить? О небо!Чому блідий, що це за струмінь? Hi!Ні! Це не кров; хто кров його пролив?Ах, Авель, що тобі? Хто це зробив?Не дихає; не ворухнеться; руки,Мов камінь, неживі. Жорстокий Каін,Чому ти вчасно не прибіг, чомуНе врятував його? Хто б не напав,Та ти міцніший, ти б оборонивОд лютого насильства! Батьку! Єво!Ада! Сюди йдіть. Смерть прийшла на землю!Зілла йде геть, кличучи рідних.
Каін(сам).І хто привів її? То я, комуСаме ім'я це — Смерть — таке огидне,Що отруїв життя своє думкамиПро неї, ще в лице її не знавши.І я привів її сюди, і братаВіддав у льодові обійми їй,Немов сама б вона не заявилаБез мене прав безжалісних своїх.Проснувся я тепер. В страшному сніЯ очманів. Та не проснеться він!
Входять Адам, Єва, Ада і Зілла).
Адам.Скорботний голос Зілли кличе нас…Що бачу?… Правда!… Сину, сину мій!(До Єви).Ось, жінко, справа Змія та твоя!
Єва.О, замовчи! Укуси Змія — в серці!Я над усіх тебе любила, Авеле!Єгова! Мати не грішила так,Щоб ти забрав його від мене!
Адам.ХтоЧи що зробило це? Кажи нам, Каін,Бо ти був тут. Чи то ворожий ангел,Чужий Єгові? Чи то дикий звірІз лісу вийшов?
Єва.А! Багрове світло,Мов громовиця, рине! З алтаряТа палиця скривавлена, важка!Від диму чорна та червона від…
Адам.Кажи, мій сину, доведи, що насНещасних не спіткало гірше лихо.
Ада.Скажи нам, Каін, що не ти…
Єва.Це він!Я бачу — голову схиляє виннийІ люті очі затулив рукамиКривавими!
Ада.Ти кривдиш його, мати…Виправдуйсь, Каін! Мати це від горяТебе ганьбить.
Єва.Почуй мене, Єгова!Хай терпить він прокляття вічне Змія!Від нього він родився, не від нас.Хай розпачем він мучиться! Хай…
Ада.Не проклинай його, бо він твій син…Не проклинай його, бо він мій братІ чоловік.
Єва.Забрав у тебе брата,У Зілли — чоловіка, в мене — сина!За це його назавжди проклинаю!Я всі зв'язки між нами рву, як вінПорвав зв'язки природи. Смерть! О Смерть!Чом не взяла мене, що перша стрілаТебе? Чому тепер не візьмеш?
Адам.Єво!Журби до богохульства не доводь!Давно нас долі прирекли важкій;Нам строк прийшов, так будемо терпіти;Хай бог наш бачить: вірні слуги миЙого священній волі.
Єва(вказуючи на Каїна).Його волі!Це воля того злого духа Смерті,Якого я на землю привела,Щоб він її мерцями вкрив. УсеЖиве нехай кляне його! Хай мукиЖенуть його в пустиню, як з ЕдемуПрогнали нас! Хай діти зроблять з ним,Як він із братом! Хай мечі та крилаВогненних херувимів б'ють йогоІ день і ніч! Хай змії встелять шлях!Плоди в устах обернуться на попіл!Де, зморений, на листя ляже він —Хай скорпіони жалять там його!Хай уві сні свою він бачить жертву,А наяву тремтить од жаху Смерті!Хай кров'ю потечуть річки прозорі,Як він у спразі схилиться до них!Нехай стихії встануть проти нього!Хай животіє він у смертних муках!Хай гірше Смерті буде Смерть тому,Хто вперше Смерть покликав до людини!Віднині, братовбивство, звешся — Каін!І всі прийдешні міріади людстваТебе, їх предка, гнівно проклянуть!Трава зів'яне під тобою! ЛісНе дасть вкриття! земля — оселі! прах —Могили! сонце — світла! й небо — бога!
Виходить.
Адам.Геть, Каін! більш не жити нам разом.Іди! Мерця залиш мені — відниніСамотній я — не стрінемося більш.
Ада.Не розлучайся, батьку, так із сином:Не додавай своїх страшних прокльонів!
Адам.Не я, а дух його кляне його.Ходімо, Зілла!
Зілла.Тіло чоловікаСвого я вартувати мушу тут.
Адам.Повернемося, коли зникне той,Хто вготував нам цей обряд жахливий.Ходімо, Зілла.
Зілла.Лиш один цілунокВ уста, колись такі гарячі… Серце!
Виходять Адам і Зілла плачучи.
Ада.Ти чув, мій Каін! Треба йти. ГотоваЯ, діти наші — теж. Візьму Єноха,А ти — дочку. До смерку вирушаймо,Щоб уночі в пустелі не блукати…Хоч слово пророни мені, твоїй.
Каін.Залиш мене!
Ада.Тебе лишили всі.
Каін.Чого ждеш ти? Чи не боїшся тиТого, хто заподіяв це?
Ада.БоюсьЛиш одного: без тебе бути, хочМене жахає, як ти втратив брата.Мовчу про це. Та справа — між тобоюТа богом.
Голос за сценою.Каін! Каін!
Ада.Чуєш голос?
Голос.О Каін! Каін!
Ада.Це немов би ангел.
Ввіходить ангел божий
Ангел.Де брат твій Авель?
Каін.А чи сторож яСвоєму брату?
Ангел.Каін! що зробив ти?Кров брата вбитого з землі волаєДо господа. І нині ти проклятийЗемлею, що вуста свої відкрилаВсмоктати братню кров од рук твоїх,І не даватиме тобі земляЗа працю сил своїх. І станеш тиВигнанцем на землі та блукачем!
Ада.Такої кари він не зможе знести.Глянь — ти його з лиця землі женешІ від обличчя господа ховаєш.Блукач він і вигнанець на землі!І кожен, хто його тепер зустріне,Уб'є його.
Каін.Якби! Та де вони,Що вб'ють мене? Де — на землі самотній,Безлюдній ще?
Ангел.Ти свого брата вбив,А хто тебе оборонить від сина?
Ада.Ангеле Світла! Зглянься, не кажи,Що ці болючі груди годувалиУбивцю — сина, вбивцю свого батька.
Ангел.Тоді б він був лише такий, як батько.Чи не смоктав у Єви молокаТой, хто тепер покритий рясно кров'ю?Що ж, братовбивство родить отцевбивство…Але не буде так… Господь твій богІ мій велить своє тавро накластиНа Каіна, тавро недоторкане.Накличе семикратну помсту той,Хто Каіна вб'є. Підійди!
Каін.Що зробишЗі мною?