Була зима. На великім озері забавлялося багато народу біганням на лижвах. Лід стояв на однаковій рівні з гостинцем. Досить було зробити крок.
Але між гостинцем і льодом був прорубаний широкий і глибокий рівчак, якого я не бачив день перед тим, а через рівчак був перекинений місток. А на містку сидів чоловік, той самий, що зробив цей місток „задля рівчака“, як сам казав. І хто переходив містком, платив йому цента. Та деякі шептали:
— Він сам зробив рівчак, щоб могти поставити на ньому місток.
Чи ж це не скандал, що винайдено способи, щоб „толковання закона“ зробити зисковним „фахом“?
Що було б з учительства, коли б ми писали попросту так, як говорить освічений чоловік?
Що було б з вояків, коли б ми зрозуміли, що найменший нарід, сильніший від найбільшої армії?
Що було б з адвокатів, коли б ми мали законодавців, здібних висловити ясно свої думки?
Що було б зі священиків, коли б ми зрозуміли, що кожний повинен шукати своєї релігії у власнім серці?
І, нарешті, що було б з моралістів, коли б ми вміли віднаходити мораль у самій природі?
Ах, скільки ж то людей непродуктивно сидить на містках!