Бенкет у Лисянці

Смеркалося. Із ЛисянкиКругом засвітило:Отто Гонта з ЗалізнякомЛюльки, закурили.Страшно-страшно закурили!І в пеклі не вміютьОт-так курить. Гнилий ТикичКровъю червонієШляхецькою, жидівською;А над ним палаютьІ хатина, і будинок;Мов доля караєВельможного й неможного.А серед базаруСтоїть Гонта з Залізняком,Кричять: „ляхам кари!Кари ляхам, щоб каялись!“І діти карають.Стогнуть, плачуть; один просить,Другий проклинає;Той молиться, сповідаєГріхи перед братом,Уже вбитим. Не милують,Карають завзяті.Як смерть люта, не вважаютьНа літа, на вродуШляхтяночки й жидівочки.Тече кров у воду.Ні каліка, ані старий.Ні мала дитинаНе остались, — не вблагалиЛихої години.Всі полягли, всі покотом;Ні души живоїШляхецької й жидівської.А пожар удвоєРозгорівся, розпалавсяДо самої хмари.А Галайда знай гукає:„Кари ляхам, кари!“Мов скажений, мертвих ріже,Мертвих віша, палить.„Дайте ляха, дайте жида!Мало мені, мало!Дайте ляха, дайте кровиНаточить з поганих!Крови море... мало моря...Оксано! Оксано!Де ти?“ крикне й сховаєтьсяВ поломъї, в пожарі.А тим часом гайдамакиСтоли вздовж базаруПоставили, несуть страву,Де що запопали.Щоб засвітла повечерять.„Гуляй!“ загукали.Вечеряють, а кругом їхПекло червоніє.У поломъї повішаніНа кроквах чорніютьПанські трупи. Горять кроквиІ падають з ними.„Пийте, діти! пийте, лийте!З ланами такимиМоже ще раз зострінемось,Ще раз погуляєм.“І поставець одним духомЗалізняк черкає.„За прокляті ваши трупи,За души проклятіЩе раз випью! Пийте, діти!Випьєм, Гонто, брате!“— „Пострівай, я дожидаю,Що ляхи прокляті...“Ярема встав: „які ляхи?“— „Отто бо завзятий!Пий горілку, мій голубе!“„Які ляхи, брате?“— „По тім боці, у будинкуЗаперлись прокляті!“„Розвіємо!“ — „Шкода муру,Старосвітська штука!А ще гірше, БогдановіМурували руки!“„Богданові? шкода, шкодаГетьманської праці.“— „Я послав сказать проклятим,Щоб видали Паца.Помилую! Не видадуть —Порох засилаю...Потайники вже зроблені...“„І ляхи гуляють?Лічить зорі? Добре, брате!А поки що буде,Випьем чарку! — „Добре, випьем!“„Пийте, добрі люде,Та не дуже, бо ще можеНе кончили кари!“„Не кончили!... Пийте, бийте!Грай, співай, кобзарю!Не про дідів, бо не згіршеЙ ми ляхів караєм;Не про лихо, бо ми ёгоНе знали й не знаєм.Веселої утни, старче,Щоб земля ломилась, —Про вдовицю-молодицю,Як вона журилась.“

(Кобзарь грає й приспівує.)„Од села до селаТанці та музики:Курку, яйця продала —Маю черевики.Од села до селаБуду танцювати:Ні корови, ні вола —Осталася хата.Я оддам, я продамКумові хатину,Я куплю, я зроблюЯточку під тином;Торгувать, шинкуватьБуду чарочками,Танцювать та гулятьТаки з паробками.Ох ви, дітки мої,Мої голубьята,Не журіться, подивіться,Як танцює мати.€ама в найми піду,Діток в школу оддам,А червоним черевичкамТаки дам, таки дам!“

— „Добре! добре! Ну, до танців,До танців, кобзарю!“Сліпив вшкварив — навприсядкиПішли по базару,Земля гнеться. „Нумо, Гонто!“— „Нум, брате Максиме!Ушкваримо, мій голубе,Ноки не загинем!“„Не дивуйтеся дівчата,Що я обідрався;Бо мій батько робив гладко,То й я в ёго вдався.“— „Добре, брате, їй же Богу!“— „А ну, ти, Максиме!“— „Пострівай лиш!“

„От-так чини, як я чиню,Люби дочку аби-чиюХоч попову, хоч дякову,Хоч хорошу мужикову.“Всі танцюють, а ГалайдаНе чує, не бачить.Сидить собі кінець стола,Тяжко-важко плаче,Як дитина. Чого б, бачться?В червонім жупані,І золото, і слава є,Та нема Оксани;Ні з ким долю поділити,Ні з ким заспівати;Один, один сиротоюМусить пропадати.А того, того й не знає,Що ёго ОксанаПо тім боці за ТикичемВ будинку з панами,З тими самими ляхами,Що замордувалиЇї батька. Недолюди!Тепер заховалисьЗа мурами, та дивитесьЯк жиди капають,Брати ваші! А ОксанаВ вікно поглядаєНа Лисянку засвічену.„Де-то мій Ярема?“Сама думає. Не знає,Що він коло неї,У Лисянці, не в свитині,В червонім жупані,Сидить один та думає:„Де моя Оксано!Де вона, моя голубкаПриборкана, плаче?“Тяжко ёму.А із яруВ кире! козачійХтось крадеться.„Хто ти такий?“Галайда питає.„Я посланець пана Гонти.Нехай погуляє,Я підожду.“— „Ні, не діждеш.Жидівська собако!“— „Ховай Боже, який я жид!Бачиш? Гайдамака!Ось копійка... подивися...Хиба ти не знаєш?“— „Знаю, знаю,“ і свяченийЗ халяви виймає.„Признавайсь, проклятий жиде,Де моя Оксана?“Та й замахнувсь.„Ховай Боже!...В будинку... з панами...Вся в золоті...“— „Виручай же!Виручай, проклятий!“— „Добре, добре... Які ж бо ви,Яремо, завзяті!Іду зараз і виручу:Гроші мур ламають, —Скажу ляхам — замість Паца...“— „Добре, добре! знаю.Іди швидче!“— „Зараз, зараз!Гонту забавляйтеЗ пів-упруга, а там нехай.Ідіть же гуляйте...Куди везти?“— „У Лебедин!У Лебедин, — чуєш?“— „Чую, чую.“І ГалайдаЗ Гонтою танцює.А Залізняк бере кобзу:„Потанцюй, кобзарю,Я заграю.“НавприсядкиСліпий по базаруОддирає постолами,Додає словами:„На городі пустирнак, пустирнак;Чи я ж тобі не козак, не козак?Чи я ж тебе не люблю, не люблю?Чи я ж тобі черевичків не куплю?

Куплю, куплю, чорнобрива,Куплю, куплю того дива.Буду, серце, ходить.Буду, серце, любить.“„Ой гоп гопака!Полюбила козака,Та рудого, та старого —Лиха доля така.Іди ж, доле, за журбою,А ти, старий, за водою,А я — так до шинку.Випью чарку, випью другу,Випью третю на потугу,Пьяту, шосту, та й кінець.Пішла баба у танець,А за нею горобець,Викрутасом-вихилясом...Молодець горобець!Старий рудий бабу кличе,А та ёму дулі тиче:„Оженився, сатано, —„Заробляй же на пшоно:„Треба діток годувать,„Треба діток одягать;„А я буду добувать;„А ти старий не гріши,„Та в запічку колиши,„Та мовчи, не диши!“

„Як була я молодою преподобницею,Повісила хвартушину над віконницею;Хто йде — не мине,То кивне, то моргне.А я шовком вишиваю,В кватирочку виглядаю:Семени, Ивани!Надівайте жупани,Та ходімо догуляймо,Та сядемо заспіваймо.“„Заганяйте квочку в бочку,А курчата в вершу.“

„І... гу!Загнув батько дугу,Тягне мати супоню,А ти завьяжи, доню.“„Чи ще? чи годі?— „Ще, ще,Хоч погану! сами ноги носять.“„Ой сип сирівецьТа криши опеньки:Дід та баба, то й до ладу, —Обоє раденькі.„Ой сип сирівецьТа криши петрушку:„Ой сип сирівець,Та накриши хріну:„Ой сип воду, водуТа пошукай броду, броду...“— „Годі! годі!“ кричить Гонта:„Годі, погасає.Світла, діти!... А де Лейба?Що ёго немає?Найти ёго та повісить.Петелька свиняча!Гайда, діти! погасаєКаганець козачий!“А Галайда: „Отамане!Погуляймо, батьку!Дивись — горить; на базаріІ видко, і гладко.Потанцюєм. Грай, кобзарю!“— „Не хочу гуляти!Огню, діти! дёгтю, клоччя!Давайте гармати;В потайники пустіть огонь!Думають, жартую!“Заревіли гайдамаки:„Добре, батьку! чуєм!“Через греблю повалили,Гукають, співають.А Галайда кричить: „Батьку!Стійте!... пропадаю!Пострівайте, не вбивайте:Там моя Оксана.Годиночку, батьки мої!Я її достану!“„Добре, добре!... Залізняче,Гукни, щоб палили.Преподобиться з ляхами!...А ти, сизокрилий,Найдеш иншу.“Оглянувся —Галайди немає.Ревуть гори, і будинокЗ ляхами гуляєКоло хмари. Що осталось,Пеклом запалало...„Де Галайда?“ Максим кличе.І сліду не стало...Поки хлопьята танцювали,Ярема з Лейбою прокралисьЯж у будинок, в самий лёх;Оксану вихопив чуть живуЯрема з лёху, та й полинувУ Лебедин...