Доля

Ти не лукавила зо мною,Ти другом, братом і сестроюСіромі стала. Ти взялаМене, маленького, за рукуІ в школу, хлопця, одвелаДо пьяного дьяка в науку:„Учися, серденько! колисьЗ нас будуть люде,“ ти сказала.А я й послухав, і учивсь,І вивчився. А ти збрехала:Які з нас люде?... Та дарма!Ми не лукавили з тобою,Ми просто йшли; у нас немаЗерна неправди за собою...Ходімо ж, доленько моя,Мій друже вбогий, нелукавий!Ходімо дальше, — дальше слава,А слава — заповідь моя.1858. Петербург.