Калина

КАЛИНА.„Чого ти ходиш на могилу?“На-силу мати говорила:„Чого ти плачеш ідучи,Чого воркуєш у ночіМоя голубка сизокрила?“— „Так, мамо, так!“І знов ходила,А мати плакала ждучи.

Не сон трава па могиліВ ночі процвітає:То дівчина зарученаКалину сажає,

І слёзами поливає,У Господа просить:„Пошли, Боже, дощі в ночіІ дрібниї роси,Шоб калина прийняласяРозпустила віти:Може, пташкою прилинеМилий з того світа.Зовью ёму кубелечкоІ сама прилину,І будемо щебетатиВ-купці на калині.Будем плакать, щебетати,Тихо розмовлятиБудем в купочці у-ранціНа той світ літати.“

І калина прийнялася,Віти розпустила,І три літа на могилуДівчина ходила.На четверте — не сон траваВ ночі процвітає:То дівчина з калиноюПлаче-розмовляє:„Широкая, високаяКалино моя!Не водою до схід сонцяПоливанная!Широкиї слёзи-рікиТебе полили.Їх славою лукавоюЛюде понесли.Зневажають подруженькиПодругу свою,

Зневажають червонуюКалину мою;Повий мою головоньку,Росою умийІ вітами широкимиОд сонця закрий.Мене знайдуть — поховають,Мене осміють,Широкиї твої вітиДіти обірвуть.“

В-ранці рано на калиніПташка щебетала;Під калиною дівчинаСпала не вставала:Утомилось молодеє,На віки спочило.Вставало сонце з-за могилиРаділи люде встаючи;А мати й спати не лягала,Вечерять доню дожидалаІ тяжко плакала ждучи.