Чума

Чума з лопатою ходила,Та гробовища рида-рила,Та труном-трупом начиняла,І „со святими“ не співала,Чи городом, чи то селомМете собі, як помелом.Весна. Садочки зацвіли,Неначе полотном укриті,Росою Божою умиті.Біліють. Весело землі:Цвіте, красується цвітами,Садами темними, лугами;А люде бідниї в селі,Неначе злякані ягнята,Позамикалися у хатах,Та й мруть... По улицях волиРевуть голодні; на городіПасуться коні: не виходитьНіхто загнать, нагодувать,Неначе люде тиі сплять.Заснули, добре, знать, заснули, —Святу неділеньку забули,Бо дзвона вже давно не чуть;Сумують коміни без диму;А за городами, за тиномМогили чорниї ростуть.Під хатами, по-між садами,Зашиті в шкуру і в смолі,Гробокопателі в селіВолочять трупи ланцюгамиЗа царину... і засипаютьБез домовини. Дні минають,Минають місяці... СелоНа-вік замовкло — онімілоІ крапивою поросло.Гробокопателі ходили,Та й ті під хатами лягли.Ніхто не вийшов в-ранці з хати,Щоб їх сердешних поховати, —Під хатами і погнили.Мов оазис в чистім полі,Село зеленіє.Ніхто в ёго не заходить;Тілько вітер віє,Та розносить жовте листяПо жовтому полю.Довго воно зеленіло, —Поки люде з поляПожарище не пустили,Та не запалилиСела того зеленого.Згоріло, зотліло,Попіл вітром розмахало,І сліду не стало.Оттаке-то людям гореЧума виробляла!