В неволі, в самоті немає

В неволі, в самоті немає,Нема з ким серце поєднать,То сам собі оце шукаюКогось-то, з ним щоб розмовлять...Шукаю Бога, а нахожуТаке, що цур ёму й казать.От-що зробили з мене годиТа безталання! Та ще й те,Що літечко моє святеМинуло хмарно, що немаєНіже єдиного случаю,Щоб до-ладу було згадатьА душу треба розважать,Бо їй так хочеться, так проситьХоч слова тихого... Не чуть!І мов у полі сніг заноситьНеохолонувший той труп.