Великий Лёх

(Мистерія.)

I.

Три душі.

Як сніг, три пташечки летілиЧерез Субботове і сілиНа похилившемусь хрестіНа старій церкві. — „Бог простить:Ми пташки-душі, а не люде!А відсіля виднійше буде,Як той розкопуватимуть лёх.Коли-б вже швидче розкопали,Бо так сказав Петрові Бог:— „Тоді їх в рай ми повпускаєм,Як все москаль порозбірає,Як розкопа Великий лёх.“

Перша душа.

Як була я молодою,То Присею звалась;Я от-тутечки і родилась,Тут і виростала.От-тут було на цвинтаріЯ з дітьми гуляю,З тим Юрусем гетьманченкомУ пижмурки граюсь;А гетьманша було вийдеТо й кликне в будинок...Он-де клуня: от-там меніІ хвіг і родзинок, —Всёго мені понадаєІ на руках носить...А до гетьмана як прийдутьІз Чигрина гості,То це й шлють було за мною.Одягнусь, обуюсь, —І гетьман бере на руки,Носить і цілує...От-так-то я в СубботовіРосла-виростала,Як квіточка, і всі менеЛюбили й кохалиІ нікому я нічого,Ніже злого словаНе сказала. УродливаТа й ще чорнобрива!Всі на мене залицялись,І сватати стали;А у мене, як на теє ж,І рушники ткались.От-от була б подавала,Та лихо зустріло.Вранці-рано, в Пилипівку,Як-раз у неділю,Побігла я за водою.Вже й криниця таяЗапустіла і висохла,А я все витаю!...Дивлюся: гетьман з старшиноюЯ води набрала,Та в-повні шлях перейшла їм;А того і не знала,Що він їхав в ПереяславМоскві присягати.І вже ледві я не ледвіДонесла до хатиОтту воду. Чом я з неюВідер не побила?...Батька, матір, себе, брата,Собак отруїлаТою клятою водою!От за що караюсь,От за що мене, сестриці,І в рай не пускають.

Друга душа.

А мене, мої сестриці,За те не пускають,Що цареві московськомуКоня напоїлаВ Батурині, як він їхавВ Москву із Полтави.Я була ще недолюдком,Як Батурин славнийМосква в-ночі запалила,Чечеля убила,І старого і малогоВ Сейму потопила.Я між трупами валяласьУ самих палатокМазепиних. Коло менеІ сестра і матиЗарізані обнявшисяЗо мною лежали.І на-силу то на-сялуМене одірвалиОд матері неживою.Що вже я просилаМосковського копитана,Щоб і мене вбили!Ні не вбили, а пустилиМоскалям на зрище:На-силу я заховаласьНа тим пожарищі.Одна тільки і осталасьВ Батурині хата;І в ту хату поставилиЦаря ночувати,Як вертався з-під Полтави.Я йшла за водоюПовз хатину, а він меніМахав рукою.Каже — коня напоїти, —А я й напоїла.Я й не знала, що я тяжко,Тяжко согрішила.Ледве я дойшла до хати,На порозі впала...Царь поїхав в Московщину,Мене поховалаТа бабуся, що осталасьНа тій пожарині,Та, що й мене привіталаВ безверхій хатині,Бо нікому в БатуриніБуло поховати.Уже й хату розкидали,І свалок хрещатийНа вугілля попалили,А я над ярамиЙ байраками козацькимиІ досі літаю.А за що мене карають,Я й сама не знаю!Мабуть за те, що всякомуСлужила, годила,Що цареві московськомуКоня напоїла?

Третя душа.

А я в Каніві родилась,Ще й не говорила,Мене мати несповитуНа руках носила.Як їхала КатеринаВ Канів по Дніпрові,А я з матіръю сиділаНа горі в діброві.Я плакала; я не знаю,Чи їсти хотілось,Чи може що в маленькоїНа той час боліло.Мене мати забавлялаІ... і показалаНа галеру золотую:„Он глянь лиш,“ сказала:„Мов будинок пливе!“... А в галеріКнязі і всі сили.Воєводи, а між нимиЦариця сиділа.Я глянула, усміхнулась, —Та й духу не стало!Й мати вмерла! В одній яміОбох поховали.От за що, мої сестриці,Я тепер караюсь,За що мене на митарстваЙ досі не пускають.Чи я знала, ще сповита,Що царица тая —Лютий ворог України,Голодна вовчиця?Скажите сестриці?Смеркається. ПолетілиНочувати в пущу:Як що буде робитися,Відтіль буде чути.Сховалися білесенько,У ліс полетілиІ в кусточку на дубочкуНочувати сіли.

II.

Три ворони.

Перша.

Крав! крав! крав!Крав Богдан крам,Та повіз у Київ,Та продав злодіямТой крам, що накрав.

Друга.

Я в Парижі булаТа три злоти з РадзивиломТа з Потоцьким пропила.

Третя.

Через міст іде чортІ коза по воді...Буть біді! буть біді!От-так кричали і летілиВорони з трёх сторон, і сілиНа маяку, що на горі,Посеред лісу, усі три.Мов на мороз понадувались,Одна на другу позірали,Неначе три сестри старі,Що дівували-дівували,Аж поки мохом поросли.

Перша.

Оце тобі, а це тобі!Я оце літалаАж у Сібір, та в одногоДекабриста вкралаТрохи жовчи. От бачите,Й є чим поживиться.Ну, а в твоїй МосковщиніЄ на що дивиться,Чи чорт-ма й тепер нічого?

Третя.

Є, сестриці, много!Три укази накаркалаНа одну дорогу.

Перша.

На яку ще? на ковану?Ну, вже наробила!

Третя.

Та шість тисяч в одній верствіДуш передушила.

Перша.

Та не бреши, бо тілько пьять,Та й то з Фоном-Корфом!Ще й чваниться, показуєНа чужу роботу...Канустниця закурена!А Ви, мосці-пані,Бенкетуєте в Парижі?Поганці погані!Що розлили річку кровиТа в Сібір загналиСвою шляхту — та вже й годі,То вже запанілись?Ач яка вельможна паваї

Друга й Третя.

А ти що зробила?

Перша.

А-дзуски вам питать мене!Ви ще й не родились,Як я от-тут шинкувалаТа кров розливала.Дивись які! Карамзина,Бачиш, прочиталиТа й думають, що ось-то ми!Дзус вам, недоріки!В колодочки ще не вбились,Безпері каліки!

Друга.

Оце, яка недотика!Не та рано встала,Що до-світа упилася,А та, що й проспалась.

Перша.

Упилась би ти без менеЗ своїми ксёндзами!Чорт-ма хисту! Я спалилаПольщу з королями;А про тебе, щебетуху,І досі б стояла!...А з вільними козакамиЩо я виробляла?Кому я їх не наймала,Не запродавала?Та й живущі ж, проклятущі!Думала з БогданомОт-от я їх поканала.Ні, встали поганіЗ Мазепою приблудою.Та й тоді творилось!Виростаю, як згадаю:Батурин спалила.Сулу в Ромні загатилаТілько старшинамиКозацькими, а такимиПросто-козакамиФинляндію засіяла,Насипала буртиНа Орелі. На ЛадогуТак гурти за гуртомВиганяла, та царевіБолота гатила.І славного ПолуботкаВ тюрьмі задушила.От-тоді-то було свято!Ах пекло злякалось,Матір Божа у ІржавціВ-ночі заридала.

Третя.

І я таки пожила:З Татарами послужила,З Мучителем покутила,З Петрухою попила,Та все Німцям продала,Та все Німцям продала!

Перша.

Та й ти добре наробила:Так козаків закріпилаУ Німецькиї кайдани, —Хоч лягай та й засни.А в мене ще, враг їх знав,Кого вони виглядають?Вже ж і в кріпость завдала,І дворянства страшну силуУ мундирах розплодила.Як тих вошей розвела:Все вельможниї байстрята!Уже й Січ їх біснуватаНімотою поросла;Та й Москаль незгірша штука:Добре вмів гріти руки.І я люта, а все-такиТого не зъумію,Що Москалі з козакамиВ Україні діють.От-то указ надрюкують:„По милості БожійІ ви — Наші і все — Наше,І гоже й не гоже!“Тепер заходились„Древності“ шукатиУ могилах... бо нічогоУже в хаті взяти.Все забрали любісінько,Та лихий їх знає,Чого вони з тим поганимЛёхом поспішають?Трошки-трошки підождали б,І церква б упала:Тоді б собі дві руїниРазом розкопали.

Друга й Третя.

Чого ж ти нас закликала,Щоб на Лёх дивиться?

Перша.

Таки й на Лёх! та ще будеДва дива твориться:Сю ніч будуть в УкраїніРодиться близнята.Один буде, як той Гонта,Катів катувати;Другий... оце вже наш!...Катам помагати.Він вже в череві кусає...А я начитала.Що, як виросте той Гонта,Все наше пропало!Усе добро поплюндрує,Й брата не покине,І розпустить правду і волюПо всій Україні.Так от бачите, сестриці,Що тут компонують:На катів та на все добреКайдани готують.

Третя.

Я золотом розтопленнимЗалью ёму очі.

Перша.

Ні, він, клятий недовірок,Золота не схоче.

Третя.

Я царевими чинамиСкручу ёму руки.

Друга.

А я зберу з всёго світаВсі зла і всі муки.

Перша.

Ні, сестриці! не так треба:Поки сліпі люде,Треба ёго поховати;А-то лихо буде!Он бачите: над ЧигриномМітла простяглася;По-над Дніпром і ТясминомЗемля затряслася.Чи чуєте: застогналаГора над Чигрином?І радіє на родинахПевна Україна!То близната народились;А навісна матиРегочеться, що ЙванамиОбох буде звати.Полетимо!...ПолетілиЙ летячи співали.

Перша.

Попливе наш ИванПо Дніпру у ЛиманЗ кумою!

Друга.

Побіжить наш ЯрчукВ ірій їсти гадюкЗо мною.

Третя.

Какъ хвачу, да помчу,Въ самый адъ полечуСтрѣлою!

III.

Три лірники.

Один сліпий, другий кривий,А третій горбатийЙшли в Субботов про БогданаМирянам співати.

Перший.

Що то сказано ворони:Уже й помостили!Мов-би для їх те сідалоМосжалі зробили.

Другий.

А для кого ж? ЧоловікаПевно не посадятьЛічить зорі.

Перший.

Ти то кажеш»А може й посадятьМоскалика або Німця;А Москаль та НімецьІ там найдуть хлібець.

Третій.

Що се таке верзете ви?Які там ворони,Та Москалі, та сідало?Нехай Бог боронить!Може ще нестись заставлять, —Москаля плодити.Бо чутно-єсть, що царь хочеВесь мир полонити.

Другий.

А може ще й так. Так на чорта жЇх на горах ставить?Та ще такі височенні,Що хмари достанеш,Як ізлізти.

Третій.

Так от же ж що!От-то потоп буде.Пани туди повилазятьТа дивиться будуть,Як мужики тонутимуть.

Перший.

Розумні ви люде,Та нічого не знаєте!То понаставлялиТі хвігури от для того,Щоб люде не кралиВоди з річки, та щоб нишкомПіску не орали,Що скрізь от-там за Тясмином.

Другий.

Чорт-зна що провадиш!Нема хисту, то й не бреши.А що як присядемОт-тутечки під берестомТа трохи спочинем?Та в мене ще шматків зо дваЄ хліба в торбині:То поснідаєм в пригодіПоки сонце встане.(Посідали). А хто, братці,Співать про Богдана?

Третій.

Я співаю і про Красні,І про Жовті води,І містечко Берестечко.

Другий.

В великій пригодіНам сёгодня вони стануть;Бо там коло лёхуБазар людей насходився,Та й панства не трохи!А ну заспіваємПроби ради.

Перший.

Та цур ёму!Ляжмо трохи спати.

Третій.

І я кажу. — ОбісієЩе й у день співати! —Старці під берестом заснули;Ще сонце спить, пташки мовчать,А коло лёху вже проснулисьІ заходилися копать.Копають день, копають другий,На третій насилуДокопалися до муру,Та трохи спочили,Поставивши караули.Ісправник аж просить,Щоб нікого не пускали,І в Чигрин доноситьПо начальству. ПриїхалоНачальство мордате.Подивилось: „треба, каже,Своди розламати!Вірній діло!“ Розламали,Та й перелякались:Костяки в лёху лежалиІ мов усміхнулись,Що сонечко побачили.От добро Богдана:Черепок, гниле корито,Й костяки в кайданах;Як-би в форменних, то добре:Вони б ще здалисяКому небудь... А ісправникТрохи не сказився,Що нічого, бачиш, взяти;А він то трудився:І день і ніч побивався,Та дурня й добрався;Як би ёму Богдан оцеУ руки попався,У москалі загатив би,Щоб знав, як дуритиПравительство. Кричить, біга,Мов несамовитий;Яременка в пику пише,По московськи лаєІ весь народ. І на старцівОттих покликає:— „Вы что дѣлаете, плуты?“ —— „Та ми, бачте, пане.Співаємо про Богдана.“ —— „Я вамъ дамъ Богдана!Мошенники, дармоѣды!І пѣсню сложилиПро такого жъ мошенника!“— „Нас, пане, навчили!“— „Я васъ навчу! Завалить имъ!“Взяли й заваляли,Випарили у московськійБані-прохолоді!Боже правий!...От-так-то лёх і Богдан тойСтали їм в пригоді!Так малий лёх в СубботовіМосква розкопала;Великого ж того лёху.Ще й не дошукались!Миргород. 1845 р.