Неофіти

(Поема.)

Сім глаголєтъ Господь:сотворитє суд й сохранитє правду,приближє ко са спасеніє моѥприйти, и милость моıaоткрыетса.(Исаія. V. гл. I.)

М. С. Щепкину.

(На память 24 Декабря 1857 року.)

Возлюбленнику муз і грацій!Ждучи тебе, я тихо плачуІ думу скорбную моюТвоїй душі передаю.Привітай же благодушнеМою сиротину,Наш великий чудотворче,Мій друже єдиний!Привітаєш: убогая,Сирая, з тобоюПереиливе вона Лету, —І огнем слёзоюУпаде колись на землюІ притчею станеРозпинателям народним,Грядущим тиранам.

Давно вже я сижу в неволі,Неначе злодій взаперті,На шлях дивлюся та на поле,Та на ворону на хрестіНа кладовищі; більш нічогоЗ тюрьми не видно; слава БогуЙ за те, що бачу, що живуть,І Богу моляться, і мрутьХрещені люде.Хрест високийНа кладовищі, трохи з-боку,Златомалёваний, стоїть.Невбогий, мабуть, хтось лежить!...І намалёвано: розпьятийЗа нас Син Божий на хресті,Спасибі сиротам багатим,Що хрест поставили; і я —Такая доленька моя! —Сижу собі та все дивлюсяНа хрест високий із тюрьми...Дивлюсь-дивлюся, помолюся —І горе-горенько моє,Мов нагодована дитина,Затихне трохи... і тюрьмаНеначе ширшає; співаєІ плаче серце, оживає,І в тебе, Боже, і в святихТа праведних Твоїх питає:Що він зробив їм — той святий,Той Назорей, той Син єдиний,Богом-ізбранної Марії —Що він зробив їм? І за щоЁго святого мордували,Бо узи ковали,І главу Ёго честнуюТерном увінчали;І вивели з злодіямиНа ГолгоФу-горуІ повісили між ними?За що? — Не говоритьНі сам святий Верхотворець,Ні Ёго святиї.Помощники, поборники,Кастрати німиї!Чи не за те, що й ми тепер,(Сам себе питаю)Оттакими злодіямиТюрьми начиняєм,Як і Син оттой Марії?Ми не розпинаєм,Як ті люті фарисеї,На хресті живогоПраведного чоловіка;Ми молимось Богу,І на храмах Ёго честнийХрест златокованийПоставили, — та й молимось,Та бьємо поклони.А ті були фараони...Кесарі... то погань!Погань лютая, без Бога;Сказано дракони!А Назорей милосердийНазвав їх братами:За те й повісили Ёго,Неначе злодія... Не знаю,Для чого справді ми читаємСвятую заповідь Ёго!Честную кров Ёго пьємо,Мов у шинкарки меду чарку...О, субслови!... На жидах?...Не на жидах, на нас лукавих,На дітях наших препоганихСвятая кров Ёго!... Кати!Собаки без очей, скажені,Ми і не бачим, бо земніБьємо поклони. За хрестиХоваємось од сатани.А ми Ёго благаємоІ просимо з-тихаСупостатам християнамТо чуми, то лиха,То всякого безголовья,І все по закону...А бодай вас!...Та цур же вам,Новим фараонамІ кесарям людоїдам!Перелечу в літа,У те незгірше время оно,Як той мерзений Рім з НерономВ паскудних оргіях канав;А новий день із тьми-юдолі,На Колізей і КапитолійУже світив, уже сияв.Уже огненниї язикиІз краю в край, по всій земліСвятеє слово пронесли.І никли гордиї владикиПеред святим Ёго хрестом.Так думаю во время оноПерелетіть і стоном-дзвономІ трубним гласом розсказать,Як Бог поможе, про святую,Про тую матір молодуюІ християнку. Про царя,Чи теє... про кесаря...Благословенная в женахСвятая праведная МатиСвятого Сина на землі!Не дай в неволі пропадати,Летучі літа марно тратить,Скорбящих радосте, пошли! —Пошли мені святеє слово,Святої правди голос новий;І голос розумом святимІ оживи і просвіти!І розскажу я людям горе,Як тая мати ріки-мореСлёзи святої пролила,Так як і Ти, — і принялаВ живую душу світ незрімийТвоёго розпьятого СинаТи, матір правди на землі,Ти слёзи матері до-краю,До-краю вилила! Ридаю,Молю ридаючи: пошли,Подай душі убогій силу,Щоб огненно заговорила,Щоб слово пламенем взялось,Щоб людям серце розтопилоІ по Украйні пронеслось,І на Україні світилосьТе слово чистеє, кадилоЧистійшій істини.

I.

Не в нашім краї, Богу милім,Не за гетьманів і царів,А в Рімській ідольській земліСе беззаконіє творилось;Либонь за Деція-Царя,Чи за Нерона-сподаря —Сказать запевне не зъумію,Нехай за Нерона...РоссіїТоді на світі не було,Як у Італії рослоМале дівчя; і красотою —Святою, чистою красою —Як тая лілія цвіло.Дивилася на ёго матиІ молоділа, і дівчатіЛюдей шукала і знайшла;Та помолившись ГименеюВ своїм веселім гинекеї,В чужий веселий одвела.Незабаром зробилась матиІз доброго того дівчати:Дитину-сина привела;Молилася своїм пенатамІ в Капитолій принеслаНемалі жертви. І благалаКапитолійський весь синкліт,Щоб первенця її віталиСвятиї ідоли. ГоритьІ день і ніч перед пенатомСвятий огонь; радіє мати.В Алкида первенець її росте...Лицяються гетери,І перед образом ВенериЛампади світять.

II.

Тоді вже сходила зоряНад Виѳлиємом: правди слово —Святої правди і любови —Зоря всесвітняя зійшла,І мир і радість принеслаНа землю людям. ФарисеїІ вся мерзенна ІудеяЗаворушилась, заревла,Неначе гадина в болоті,І Сина Божого во плотіНа тій Голгофі розпьялаМежи злодіями; і спалиУпившись кровию кати, —Твоєю кровию!... А ТиВозстав од гробу. Слово встало —І слово правди понеслиПо всій невольничій земліТвої апостоли святиї.

III.

Тоді ж отто, той син Алкид,Та ще й гетери молодиї,Та козлоногий пьяний дідНад самим Аппієвим шляхомУ гаї гарно роздяглись,Вина святого напились,Та й поклонялися Прияпу.Аж гульк!... Старий Святий Петро,Ідучи в Рім благовістити,Зайшов у гай води напитисьІ одпочити. — „Благо вам!“Сказав апостол утомленний,І оргію благословив.І тихим, добрим, кротким словомБлаговістив їм слово нове,Любов, і кротость, і добро —Добро найкращеє на світі —То братолюбіє... І діти,І козлоногий сивий Пан,І син Алкид твій, і гетери —Всі, всі упади до земліПеред Петром, і повелиДо себе в терми на вечерюТого апостола.

IV.

І в термах оргія: горятьЧертоги пурпуром і златом,Куряться амфори; дівчатаТрохи не голиї, не в рядПеред Кипрідою стоять,І гимн співають. УготованВеселий пир і поляглиНа ложах гості... регіт, гомін!...Гетери гостя привелиСивобородого, — і зновуІз уст апостола святогоЄлеєм слово потекло, —І стихла оргія... а жриця,Кипріди — оргії цариця,Поникла радістним челомПеред апостолом і встала,І всі за нею повставали,І за апостолом пішлиУ катакомби. І єдинийТвій син Алкид пішов за ними,За тим апостолом святим.А ти весела вийшла з хатиНа шлях із гаю виглядатиСвого єдиного. Нема!Уже й не буде!... І сама,Сама помолишся пенатам,Сама вечерять сядеш в хаті.Ні, не вечерять, а ридать,Себе і долю проклинать,І сивіть кленучи. І — горе!Умреш-єси на самоті,Мов прокаженна!

V.

На хрестіСтрімглав повісили старогоТого апостола Петра;А церков всю у Сиракузи,В подземниї страшниї узиВ кайданах одвезли. І син —Твоя єдиная дитина,Твоя любов, твоя єдина,Єдина радость на землі —Гниє в неволі. І не знаєш,Де він канає-пропадає!Ідеш шукать ёго в Сібір,Чи теє... в Скиѳію... І ти...І чи одна ти?... Божа Мати!І заступи вас і укрий!...Нема сімьї, немає хати,Немає брата, ні сестри,Щоб незаплакані ходили,Не катувалися в тюрьмі,Або в далекій стороні,В Британських, Гальських легіонахНе муштрувались!... О, Нероне!Нероне лютий! Божий судПравдивий наглий серед шляхуТебе осудить; припливутьІ прилетять зо всёго світуСвятиї мученики — дітиСвятої волі; круг одра,Круг смертного твого повстанутьВ кайданах — і... тебе простять:Вони брати і християне,А ти собака, людоїд,Деспот скажений!...

VI.

Аж кишитьНевольника у СиракузахВ лёхах і тюрьмах; а МедузаВ шинку з старцями пьяна спить...От-от прокинеться, — і потомІ кровъю вашою, деспоти,Похмілля справить.Скрізь шукалаДитину мати: не знайшла —І в Сиракузи поплила,Та там уже ёго в кайданахНайшла сердешная в тюрьмі.Не допустили й подивитись!І мусила вона сидітиКоло острогу ждать і ждать,Як Бога з неба виглядатьСвоёго сина, аж поки-тоЁго в кайданах поженутьБульвар мести. —А в Рімі свято,Велике свято! Тиск народу,Зо всёго царства воєводи,Преторияне і сенат,Жреці і ліктори стоятьКруг Капитолія — і хоромСпівають гимн і курять дим.І в Капитолій із собораІде сам Кесарь; перед нимІз бронзи литую статуюСамого Кесаря несуть.

VII.

Не певне видумали святоПатріції-аристократиІ мудрий кесарів сенат.Вони, бач, Кесаря хвалилиНа всі лади, що аж остилоСамім їм дурням вихвалять.Так щоб вже разом доканать,Вони на раді й присудили,Щоб просто Кесаря назватьСамим Юпітером — та й годі...І написали воєводамПо всему царству: так і так,Що Кесарь — бог, ще більш од бога,І сказано було коватьІз бронзи Кесаря; до тогоТак нота-бене додали,Що миловать Юпітер буде;Щоб всі молилися; і людеНеначе в ірій потяглиУ Рім, на прощу. ПриплилаІз Сиракуз й моя небога,Благати Кесаря і бога.І чи одна вона? Мій Боже!Прийшло їх тисячи в слёзах,Прийшло з-далека!...Горе з вами!Кого благати ви прийшли?Кому ви слёзи принесли?Кому ви принесли з слёзамиСвои) надію? Горе з вами!Кого благаєте, благиї!О, нерозумниї сліпиї!Чи ж камінь милує кого?Молитесь Богові святому,Молитесь правді на землі,А більше на землі нікомуНе поклонітеся.Все брехня: царі, попи!...

VIII.

Перед Нероном,Перед Юпітером новим,Молились вчора всі сенаториІ усі патріції, — і вчораЛилася божа благодать:Кому чи чином, чи грошима,Кому в аренду — Палестину,Байстрятам — Почеп, а комуСамі благоволили датьСвою підложницю в супруги,Хоч і підтоптану — нічого:Аби а-під Кесаря. А в когоСестру благоволили взятьУ свій гарем, і се нічого:На те він бог, а ми під богаСебе повинні підкладать,Не тілько сестер...Преторияне помолились —Преториянам дав указ,Щоб все, що хочуть, те й робили,А ми помилуємо вас.І ви плебеї-гречкосії,І ви молилися — та васНіхто не милує! не вміютьВас і помилувать гаразд!

IX.

На третій день уже пустилиМолитися за християн.І ти приходила, молилась,І милосердий істуканЗвелів вести із СиракузівУ Рім в кайданах християн.І рада ти, і весела,Кесареві зновуПомолилась. А Юпітер,Твій Юпітер новий,Ось побач якеє святоБуде завдаватиВ Колізеї.А тим часомІди зустрічатиСвого сина, та не дужеРадій лиш, небого:Ще не знаєш ти новогоЛаскавого бога! —

X.

А поки-що з матерямиІ ти, моя мати,Іди сина зустрічати,Святих привітатиНа березі. І пішла ти,Трохи не співаєш,Та Кесаря-ЮпітераХвалиш-вихваляєш:„От Юпітер, так Юпітер!Не жаль і назватиЮпітером... А я дурнаХодила благатиУ Аѳіни Юпітера...Дурна, більш нічого!“І нищечком помолиласьКесареві-богу,Та й пішла по-над болотом,На Тібр поглядає...А по Тібру, із-за гаюБарка випливає,Чи галера. На галеріВезуть твого синаЗ християнами в кайданах;А твоя дитинаЩе й до щогли прикована: —Не неофіт новийТвій єдиний, а апостолВеликого слова,Слова істини!... Чи чуєш?У путах співаєТвій мученик:„Псалом новий ГосподевіІ новую славуВоспоєм честним собором,Серцем нелукавим,Во псалтирі і тимпаніВоспоеє благая,Яко Бог кара неправих,Правим помагає;Преподобниї во славіІ на тихих ложахРадуються, славословлять,Хвалять имя Боже;І мечі в руках їх добрі,Гострі обоюду,На отмщеніє язикамІ в науку людям.Окують царей неситихВ залізниї пута,І їх славних оковамиРучними окрутять;І осудять нечестивихСудом своїм правим,І во віки стане слава,Преподобним слава!“

XI.

А ти на березі стояла,Неначе темная скала,Дивилась, слухала, ридалаІ „Аллиллуйя“ подалаЗа матерями.Забрязкали тяжкі оковиНа неофітах; а твій син,Єдиний твій, апостол новий,Перехрестившись возгласив:„Молітесь, братія, молітесьЗа ката лютого! ЁгоВ своїх молитвах помяніте;Перед гординею ж ёго,Брати мої, не поклонітесь!Молитва Богові! А вінНехай лютує на землі,Нехай пророків побиває,Нехай усіх нас пожирає.Уже внучата зачались;І виростуть внучата тиїХристови воїни святиїІ без огня і без мечаСтратеги божиї возпрянуть,І тьми і тисячи поганихПеред святими побіжять!Молітесь братія!“ —Молились,Молилися перед хрестомЗакуті в пута неофіти,Молились радосно!... Хвала,Хвала вам, душі молодиї,Хвала вам лицарі святиїВо віки-віки похвала!...

XII.

І в Рім галера приплила.Минув і тиждень той. І КесарьПостригши сам себе в Зевеса,Завдав Зевесу юбілей.Ликує Рім. Перед куміраВезуть возами ладон, миро,Гуртами гонять християн,Мов у різницю. І кров тече...Ликує Рім...І гладіатор і патрицій,Обидва пьяні. Кров і димЇх упоїв; руїну славиРім пропиває, тризну правитьПо Сципіонах. Лютуй, лютуй,Мерзений старче! РозкошуйВ своїх гаремах! із-за моряУже встає святая зоря.Не громом праведним, святимТебе убьють: ножем тупимТебе заріжуть, мов собаку,Убьють обухом...

XIII.

Другий деньРеве арена; на ареніЛидійський золотий пісокПокрився пурпуром червоним,В болоті крови замісивсь;А Сиракузських НазореївЩе не було у Колізеї.На третій день і їх в кайданахСторожа з голими мечамиГуртом в різницю привела.Арена звірем заревла:Апостол син твій на аренуПсалом співаючи ступив, —І пьяний Кесарь, мов скажений,Зареготавсь. І леопардІз ями вискочив, на сценуСтупив, зірнув, — і полиласьСвятая кров. По КолізеюНеначе громом пронесласьІ стихла буря... Де ж була,Де ти сховалась? Чом на ёго,На Кесаря свого святого,Не кинулась? — Бо стерегли, —Кругом в три лави обступилиЗевеса ліктори; за ним,Твоїм юпітером святим,Залізну браму зачинили.А ти осталася одна,Одна-однісінька на дворі...І що ти зможеш?... „Горе! горе!О горе лютеє моє!Моя ти доленько! Без ёгоЩо я робитиму? До когоЯ прихилюся?“... І небогаКругом зірнула, і о мур,О мур старою головоюУдарилась, і трупом палаПід саму браму...

XIV.

З позорища у-вечері,У терми сховавсяСвятий Кесарь з лікторами.Колізей оставсяБез Кесаря і без Рімлян,І ніби заплакавОдинокий серед Ріму:Мов гора чорнієСеред поля широкого.Тихо-тихо вієІз Альбано, із-за гаюВітер по-над Рімом;А над чорним Колізеєм,Ніби із-за димуСходить місяць...І мир первозданнийОдпочив на лоні ночи;Тілько, мій Адаме,Твої чада преступниї,Ми не спочиваєм.До самої домовиниУ проспанім раюГриземося, мов собаки,За маслак смердячий;Та ще й Бога зневажаєм.А тебе, ледачийНаш праотче... Та цур тобі!

XV.

Трохи одпочилаСтара мати недобита;Живущую силуСила ночи оживила.Встала, походилаКругом того КолізеяТа щось шепотала.Чи не Кесаря святогоНишком проклинала?А може й так... Тихо-мовчкиДо брами підкралась,Послухала, усміхнуласьІ щось прошептала —Якесь слово... І нищечкомПід брамою сіла.О-пів-ночі брама тобіТихо одчинилась,І на возах, на колісницях,Із Колізея, із різниціСвятиї вивезли тіла,І повезли на Тібр: тіламиСвятих убитих годувалиДля царского ёго столаУ Тібрі рибу. Встала мати,Кругом оглянулась, взяласьЗа биту голову рукамиІ тихо-мовчки за возамиМарою чорною пішлаНа Тібр. А Скиѳи сіроокі,Погоничи, рабів раби,Подумали: сестра МорокаІз пекла вийшла провожатьУ пекло рімлян. ПоскидалиУ воду трупи та й назадЗ возами Скиѳи повертали. —А ти осталася однаНа березі. Дивилась,Як розстилалися, стелилисьКруги широкиї над ним,Над сином праведним твоїм...Дивилась довго. Не осталосьЖивого сліду на воді,І ти заплакала тоді,Ти страшно-тяжко заридалаІ помолилась в перший разНовому Богові, — і спасТебе розпьятий Син Марії,І ти слова Ёго живиїВ живую душу принялаІ на торжища і в чертогиЖивого, істинного БогаТи слово правди понесла!Кобзарь Дармограй.Нижній-Новгородъ. 8 Декабря 1857.

——————