Я не нездужаю, нівроку

Я не нездужаю, нівроку,А щось такеє бачить око,І серце жде чогось. Болить,Болить і плаче і не спить,Мов негодована дитина.Лихої, тяжкої годиниМабуть ти ждеш? Добра не жди!Не жди сподіваної волі —Вона заснула: Царь МиколаЇї приспав, а щоб збудитьХиренну волю, треба миром,Громадою обух спалить,Та добре вигострить сокиру,Та й заходиться вже будить.А то проспить собі, небога,До суду Божого-страшного!А панство буде колихать,Храми палати мурувать,Любить царя свого дурногоТа византійство прославлять,Та й більше, бачиться, нічого!22 Ноября 1858 р.